Відпочинкова садиба "Ґруник"                                       Котедж "Карпатська тиша"

Меню сайту

ОЗДОБЛЕННЯ МОЗАЇЧНОГО НАБОРУ

Мозаїчний набір опоряджують, оздоблюють, щоб захистити його від забруднень, механічних пошкоджень, впливу світла та вологи повітря, а також, щоб надати набору більшої декоративності. Краса текстури деревини повною мірою проявляється під прозорим оздоблювальним покриттям. Найкраще декоративні властивості деревини виявляються під зовсім безколірними прозорими, полірованими покриттями. Матеріал для оздоблення мозаїчного набору має відповідати таким вимогам: безколірність, повна прозорість, здатність створювати на деревині гладре, блискуче покриття, високі захисні якості. Найбільше цим вимогам відповідають поліефірні лаки: парафінові ПЗ-246, ПЗ-265 та без-парафінові ПЗ-232, П3г250. Невеликі мозаїчні вироби полірують за допомогою спиртовою шелакової та нітрополітури воскової "мастики і спиртових лаків. Підготовка набору до оздоблення полягає в зачищенні поверхні (знімають клейову стрічку та вирівнюють). При оздобленні нітролаками видаляють ворс. При обробці набору вручну клейову стрічку змочують водою і зачищають циклею, після просушування поверхню знову вирівнюють циклею. Цикля — плоска стальна пластинка, один з боків має гострі ребра. Для їх наведення) ребром стамески проводять по різальній частині так, щоб утворилася задирка,  якою будуть знімати тонку стружку. При    зачищенні    нахил циклі до поверхні повинен бути невеликим, інакше можна проциклювати тонкий шпон наскрізь. Циклею працюють на себе або від себе під невеликим кутом до напрямку волокон . Після циклювання поверхня повинна бути рівною і гладенькою. У місцях, де є звивини, не повинно бути задирів. Після циклювання поверхню шліфують паперовою шліфувальною шкуркою зернистістю 6 і 8. При шліфуванні вручну користуються дерев'яною колодкою, на яку намотують шкурку. Рухають колодку м'яко, без сильного натиску в напрямку волокон найбільшої частини елементів мозаїки. Якщо моза«н їка   набрана  з  твердих   і  м'яких порід, то шліфувати слід у напрямку волокон м'яких порід. На обробленій поверхні не повинно бути нерівностей у вигляді вм'ятин, подряпин або виривів волокон шпону, оскільки при нанесенні лаку всі нерівності поверхні проявляються. Особливо обережно треба шліфувати мозаїку, в якій фоном є тонований шпон. Темний пил не повинен потрапляти на світлі ділянки мозаїки. Після шліфування на поверхні набору з'являються перерізані, але не зовсім відокремлені приглажені волокна деревини. При наступному нанесенні лаку (особливо нітроцелюлозного) волокна розбухають, утворюючи ворсинки, і поверхня стає шорсткою. Для видалення ворси поверхню мозаїки перед лакуванням зволожують 3—5 % розчином дисперсії клею ПВА або глютинового. Після того, як деревина висохне і ворс піднімається її шліфують вручну дрібнозернистою відпрацьованою шкуркою.Оздоблення мозаїчних наборів. При обробці мозаїчних наборів застосовують головним чином нітроцелюлозний лак, який наносять на поверхню тампоном або м'яким пензлем — флейцем. В'язкість лаку повинна бути 50—60  с  за  віскозоміром . На підготовлену та очищену від пилу поверхню лак наносять в одному напрямку смугами так, щоб наступна смуга частково перекривала попередню.! При лакуванні тампоном лак наливають всередину тампону. Вмочувати тампон у лак не слід. Після першого покриття поверхню мозаїки просушують протягом 1—2 год, потім шліфують шліфувальною шкуркою зернистістю 3 або 4 за допомогою дерев'яної колодки. Очистивши поверхню від пилу, наносять другий шар лаку, так само як і перший. Після просушування покриття протягом 3—4 год. поверхню злегка шліфують шкуркою зернистістю 3 і лакують втретє більш рідким лаком (в'язкість ЗО—40 с за віскозоміром ВЗ-4). Після повного висихання лаку (не менше доби) облагороджують покриття. Найбільш простий спосіб облагороджування нітролакового покриття — розрівнювання його за допомогою рідини РМ/Е або НЦ-313, які розчиняють лак. Для нітролаку можна також застосовувати суміш розчинника 646 з етиловим спиртом. Перед розрівнюванням лакове покриття шліфують вологим способом шкуркою зернистістю 3 або М40 із зволожувачем:      сумішшю уайт-спіриту з гасом (1:1). Шліфують ручним способом або віброшліфувальною машиною.   Потім    поверхню протирають м'якою  тканиною. Поверхня повинна бути рівномірно матовою, без блиску. Розрівнюють покриття ватним тампоном в полотняній обгортці плавними коловими рухами, намагаючись не затримувати тампон на одному місці. Після розрівнювання поверхня покриття набуває м'якого шовковистого блиску, хоча пори на деревині крупнопористих порід можуть бути закритими не повністю.   Після  витримки протягом 2—4 год поверхню слід обробити розчином для видалення масла, наприклад восковою сполукою № 3. Якщо треба одержати більш блискучу поверхню, покриття, утворене 3—5 шарами лаку НЦ-223 або НЦ-218 та відшліфоване, як описано вище, 5 полірують нітрополітурою. Тампоном із вовни, змоченим у політурі і обгорненим у полотняну тканину, обробляють поверхню, проводячи широкі колові рухи. Полірують у два прийоми. Спочатку нітрополітурою НЦ-314 14—16%-ної концентрації до повного заповнення нерівностей лакової плівки і появи слабого блиску. Для цього, злегка натискуючи на тампон, наносять на поверхню тонкі шари політури, поступово нарощуючи І товщину плівки. Після першого полірування вироби витримують на стелажі при температурі 18—23 °С протягом 24—48 год. При другому поліруванні нітрополітуру    розчиняють розчинником РМЛ до концентрації 8—10 %. Оброблювану поверхню трохи присипають  порошком   пемзи крізь три шари марлі, наносять на неї краплями і або мазками вазелінове масло, що полегшує ковзання тампона і запобігає опіку покриття. Пемзовий пил виконує роль абразиву, згладжуючи покриття. Полірування закінчують, якщо вся поверхня   рівномірно   блищить. Після  витримки  протягом 24 год при температурі 18— 23 °С масло випотіває і поверхня стає матовою. Масло видаляють тампоном, змоченим полірувальною водою, восковою сполукою № 3 або спиртом, змішаним з водою у відношенні 7:3. Для обробки поверхні застосовують ручні електричні шліфувальні та полірувальні машини. При роботі з лакофарбовими матеріалами під час шліфування та І полірування необхідно дотримуватись правил техніки безпеки та промислової санітарії. Приміщення, де проводять роботи < з органічними розчинниками,  обладнують місцевою та загальною вентиляцією. Вентиляцію включають за 10 хв до початку роботи виключають через 5 хв після закінчення роботи. Робоче місце слід утримувати в чистоті. Тампони та обтирні матеріали після використання збирають в металеві ящики з кришками. Перед початком роботи з нітроцелюлозними лаками й політурою необхідно змастити й руки вазеліном або ланоліном, а потім протерти насухо. Рекомендується користуватися еластичними перчатками або спеціальними плівкоутворюючими пастами. Токарні роботи. Виточування як і різьба, є одним із найбільш поширених видів художньої обробки  деревини. Різноманітність прийомів дозволяє виточувати деталі будь-якої складності, створюючи неповторні домашні інтер'єри.

ВЕРСТАТИ, ІНСТРУМЕНТ ТА ПРИСТРОЇ

Розглянемо будову найпростішого настільного токарного верстата (рис. 62). На станину 1 (в саморобних конструкціях її виготовляють з деревини твердої породи) кріплять всі основні складові частини. Передня бабка 4 — нерухома, кріпиться до станини болтами. В кронштейнах бабки знаходяться запресовані, в неї підшипники, де обертається шпиндель 5. Пасову передачу 2 електродвигуна захищає кожух- 3. Правий кінець шпинделя має різьбу для нагвинчування патронів 6, які утримують заготовку. Призначення передньої бабки — закріпити деталь й забезпечити її обертання. Задня бабка 10 може здійснювати зворотньо-поступальні рухи вздовж станини. Вона складається з відлитого чавунного корпуса, у верхній частині якого знаходиться затискний механізм, а у нижній — фіксуючий, що утримує задню бабку в необхідному положенні. Затискний механізм — це шпиндель з конусом на одному кінці. Другий кінець приєднаний до штурвальчика, при обертанні якого шпиндель затискує деталь в центрах. Осі шпинделів передньої та задньої бабок лежать на одній прямій. Підручник 8 служить опорою для руху по каретці інструменту під час роботи. В каретці є отвір для кріплення підручника з валиком. Рукоятка 12 фіксує перо-гребінь підручника на необхідній висоті і під певним кутом. З допомогою каретки 9 підручник можна встановити з нахилом, що дає можливість обточувати деталь на конус. З лівого боку станини знаходяться вимикач ЧД5 електродвигуна. У спеціалізованих та господарчих магазинах продаються Універсальні   машини для обробки дерева, а також пристрої для виточування. Так, на деревообробній машині УБДН-1ЦЗ можна виточувати заготовки діаметром до 70 мм. Є приставки для токарних робіт по дереву й в універсальних деревообробних верстатах УБДН-1, МП-8-876 та інших.    Щоб  виточувати деталі різних форм, треба мати відповідні пристрої для захвату і кріплення заготовок. Основними з них є патрони» які з одного боку нагвинчуються на шпиндель» а з другого утримують заготовку. Залежно від форми виробу та розміру заготовки підбирають й спосіб кріплення. Деталі розміром від ЗО до 100 мм обробляють в центрам Один кінець деталі закріплюють у тризубці, а другий— затискують центром задньої бабки. Патрон з пірамідальним отвором використовують для захвату тонших заготовок  І Такий патрон можна виготовити з твердих порід деревини. Дископодібну заготовку, в якій не передбачається обточування осьової внутрішньої частини, теж кріплять в центрах, але замість тризубця використовують планшайбу з загостреннями.На звичайній металевій план шайбі просвердлюють отвори, нарізають у них різьбу і, загвинтивши гвинти, загострюють їх головки. Довжина загострення близько 4 мм. Після виточування необхідної форми деталь знімають з патрона, а укріплюючий допоміжний осьовий центр зрізають з виробу гострим ножем. Кріпити заготовки дископодібної форми на планшайбі можна шурупами. Щоб при цьому не пошкодити поверхню деталі, до неї приклеюють допоміжний з малоцінної деревини — сосни, _ липи тощо. В цей диск і загвинчують шурупи . Після точіння диск роз'єднують. Деталь, яку не потрібно обточувати всередині в центральній частині, закріпляють з допомогою гвинтового пристрою. Це може бути і великий шуруп, якщо відпиляти у ньому головку і нарізати різьбу плашкою на циліндричній частині, а потім вгвинтити по центру в планшайбу Невеликі деталі кріплять з одностороннім захватом у циліндричних патронах . Для кріплення заготовки в патронах подібної . конструкції попередньо  обточують  виступ деталі (для вміщення в отвір патрона). При обробці поверхонь з гранями застосовують патрон з затискачем . Деталь вставляють у лещата патрона й затискують гвинтом, Чашковий патрон — це той самий циліндричний, по колу металевого стакану розміщено кілька різьбових отворів, в які вгвинчуються шпильки. З одного кінця вони мають чотиригранну головку під торцевий $ ключ (рис. 63, з). Чашковий патрон затискує заготовки значно більшого діаметра порівняно з циліндричним. Дуже зручні також три- і чотирикулачкові патрони з кулачковим затискачем. При обертанні ключа патрона од-ночасно-щискуються всі кулачки, завдатки чому заготовки закріплюються надійно й швидко.  Для обточування кілець застосовують пристрій, який складається з трикулачкового патрона, в який затисну-

тий стержень з різьбою на кінці, на яку нагвинчується гайка . Заготовки у формі кільця напресовують на дерев'яну оправу . Стояк-люнет  застосовують для обробки.

64. Токарний інструмент — стамески:

а — напівкругла — реєр; б — плоска — мейсель; в — штихель (стамеска-різак); г — канавкова; д — для.обробки дискових заготовок та одержання канавок трикутної форми; є — для вирізання внутрішніх поверхонь; ж — гачок; з — кутова; к — спеціального призначення; 1 — для обробки отворів; 2 — для виготовлення куль; 3 — для чистової обробки  довгих і тонких виробів З метою усунення вібрації у процесі роботи. Але необхідно, щоб центр пристрою був на одній осі з шпинделем токарного верстата. Для обточування деталей  токарному верстаті використовують ручний інструмент. Напівкруглими стамеска-ми-реєрами  проводять попередню обробку поверхні деталі. Плоска стамеска . Серединою леза обточують випуклі або прямі поверхні, гострим кутом підрізають торці, а тупим обточують закруглення. Плоску стамеску можна виготовити із звичайної, із плоского терпуга (із знятою насічкою) і т. д. Для чистової обробки канавок з прямолінійним дном використовують вузьку стамеску — штихель — подібний до вузького столярного долота  якого товщина в 2—3 рази більша, ніж ширина. Заточка одностороння з кутом загострення до 25°. Для одержання глибоких канавок ширина стержня від леза до рукоятки повинна зменшуватися. Щоб бічні стінки канавок зробити рівними, лезо спеціально заточують . Інструмент, два леза якого перетинаються на осі стержня під кутом 60—70°, знімає порівняно вузьку стружку, що найбільш підходить для

попереднього* обточування. Таким різцем можна знімати фаски, робити канавки з трикутним профілем. Фасонні, або галтельні, стамески мають округле лезо і призначені для виточування внутрішніх криволінійних поверхонь. Замість плоского фасонного інструменту іноді застосовують стамески із зігнутим лезом — гачки . Внутрішні циліндричні та конічні поверхні виточують за допомогою скошеної кутової стамески, внутрішній кут  якої наближається до 80° . Фасонні та кутові стамески бувають ліві й праві. Для виготовлення деталей підвищеної складності застосовують ригелі. Кілька окремих  різців  заправляють у спеціальний металевий корпус, на який надівають (для затискання  інструменту) кілька хомутиків і затискують їх гвинтами. Під час обточування великої кількості однакових фігур для розмічування використовують гребінки,   а  для   обточування складних профілів — фігурні різці з лезами. Для свердління отворів призначені ложкові, гвинтові свердла, а для згладжування нерівностей — напилки (що й для робіт по металу) з крупною насічкою. Крім різального інструменту майстру необхідні також рулетка, кутники, складний метр, столярний циркуль, кронциркуль. Перевіряють складні профілі шаблоном.

ЗАГОТОВКИ

Деревина, з якої виготовляють заготовки, повинна бути без дефектів: тріщин, сучків, гнилі. її спочатку об-тесують сокирою, знімаючи кору, сучки відганяють під форму майбутньої деталі. Крім сокири на цій операції використовують ще й струг (рис. 65). Для невеликих і середніх за розміром виробів у більшості випадків заготовці надають циліндричної форми (якщо виточування робиться по довжині)Для великих токарних виробів заготовку нерідко склеюють. Щоб недопустили розтріскування, жолоблення, викликаних зовнішнім впливом, слід підбирати матеріал однієї породи або одних властивостей.Заготовки повинні мати припуск на обробку і по можливості форму, наближену до зразка із запасом на обрізку (торцювання) і на затискання у токарному пат-