Відпочинкова садиба "Ґруник"                                       Котедж "Карпатська тиша"

Меню сайту

Фізико-географічна характеристика Гуцульщини

Гуцульщина — це центр Європи. Вона має багатовікову історію. Гуцули обжили найвищу місцевість Українських Карпат — довкола Чорногірського, Чивчинського і Горганського гірських масивів, уздовж верхів'я річок Прут, Черемош та Тиси. Неповторна природа гір вдихнула своєму народові велику творчу силу. Тому-то так багато в нашому краї самобутніх, неперевершених музикантів, піснярів, майстрів різних видів прикладного мистецтва.

1.1 Географічне положення

Поселення гуцулів займають східну частину Українських Карпат: теперішні Верховинський, Косівський (без північної смуги), південна частина Надвірнянського та Богородчанського районів Івано-Франківської, суміжні Путильський і південна частина Вижницького та Сторожинецький райони Чернівецької і Рахівський Закарпатської областей. До історико-етнографічної Гуцульщини належать у південно-східній частині північні місцевості Сигота і Вишіва, що тепер входять до території Румунії.

Українська частина Східних Карпат, як і вся Карпатська дуга, відноситься до Альпійської геосинклінальної області. Вони входять до складу північної гілки Альпійського складчастого поясу. Складні складчасто-покривні структури, що їх утворюють, виникли головним чином в результаті кайнозойської (альпійської) складчастості. В Карпатських горах виділяють дві основні тектонічні зони - Зовнішніх флішових Карпат та Внутрішніх вапняково-кристалічно-вулканічних Карпат, які облямовані Передкарпатським крайовим та Закарпатським внутрішнім прогинами.

Українські Карпати є середньовисотними горами і не досягають снігової лінії. Найбільші підняття вершинної поверхні характерні для Чорногори (2061 м), Мармароського кристалічного масиву (1946 м), Свидовця (1883 м), Горган (1836 м). Сучасний рельєф утворився внаслідок нерівномірних новітніх піднімань (в пліоцені - четвертинному періоді) і ерозійного розчленування. Менша стійкість флішових порід проти денудації - причина типових для Карпат згладжених форм рельєфу. Твердість та стійкість кристалічних порід Мармароського масиву зумовили сильно розчленований рельєф цієї території з глибокими ущелинами, гострими гребенями та вершинами. На Чорногорі, Свидовці та Мармарошах представлені сліди плейстоценового зледеніння - кари, льодовикові цирки, трогові долини та морени. Пенінську зону характеризує наявність численних скелястих виходів вапняків і доломітів тріасового, юрського та нижньокрейдового віку у вигляді ізольованих стрімчаків. У цій зоні добре виражений карст, особливо його підземні форми - печери, шахти, гроти.

1.2 Клімат

Відразу слід вказати на те, що гірські регіони за характером клімату істотно відрізняються від рівнинних. Чим гори вищі, тим помітніша ця різниця. Рельєф гір впливає на силу й напрямок вітру, розподіл вологи й тепла, танення снігу й у комплексі, на рослинний покрив. Відомо, що навітряні схили вологіші від завітряних, південні тепліші від північних, на перших ростуть дубові ліси, на других - букові, смерекові або ялицеві. У передгір'ях клімат пом'якшується, а у глибині високогір'я стає більш континентальнішим.

Клімат Карпат визначається передусім географічним положенням гір, значною висотою їх над рівнем моря, формою рельєфу. На північному сході Карпатська дуга межує з лісостеповою й степовою зоною Східної Європи. З одного боку - Український Лісостеп, із другого - Угорська "пуста". Вони впливають на Карпати своїм субконтинентальним і континентальним кліматом. Вплив угорської лісостепової зони найвиразніше проявляється в Закарпатті. Літо тут набагато тепліше, ніж на Прикарпатті. А це у свою чергу відбивається й на рослинному покриві. Кліматологи відносять Українські Карпати до атлантично-континентальної кліматичної зони, якій властиві західні повітряні течії, антициклональний режим погоди і континентальний клімат помірних широт.

1.3 Транспорт

Початки організованого туризму на Гуцульщині сягають середини XIX ст. Однак тоді він не набув масового характеру через низький рівень сфери послуг, незадовільний стан доріг, низький рівень культури обслуговуючого персоналу, що притаманне в більшості випадків, і на сьогодні. Проте, незважаючи на ці недоліки, туризм та відпочинок на Гуцульщині все ж розвивався, про що свідчить велика кількість різноманітних рекламних та інформаційних матеріалів, виданих в кінці XIX та в першій третині ХХ ст.

Потрапити у потрібне вам місце можна як поїздом, так і автобусом. Усю потрібну інформацію можна знайти на Інтернет-cторінках. Дані сторінки саме для тих, хто планує кудись їхати, містять розклади руху поїздів і автобусів, телефони для довідок і замовлення квитків, а також лінки на сайти даної тематики. Тут можна розмістити свою рекламу, яка є безкоштовна, якщо ви займаєтесь транспортними послугами. Для цього слід заповнит бланк.

Сьогодні, звісно, хотілося би бачити і залізничні шляхи і дороги в набагато кращому стані. Сервіс також залишає бажати кращого. Все ж, не зважаючи на всі можливі негативні чинники, добратися можна куди завгодно.

1.4 Харчування

Основу харчування гуцулів становили продукти землеробства і тваринництва. Насамперед, це зернові (кукурудза, ячмінь і овес) та бобові (горох, біб, фасоля) культури, а також овочі (картопля, буряк, капуста, морква тощо).

Із зернових культур у XIX ст. основна роль належала вівсу і кукурудзі, а пізніше кукурудзі. Жито і пшеницю вирощували в дуже обмеженій кількості і вживали лише на свята. Основною овочевою культурою була картопля, яку називали «другим хлібом».

Важливу роль у харчуванні населення відігравало молоко та молокопродукти – сир, бриндза, гуслянка, сметана. Споживання м'яса було обмежене, проте гуцули влітку вживали переважно волове м'ясо, восени  – бараняче, а взимку – свинину. Найпоширенішою м'ясною стравою була юшка, переважно з копченим м'ясом (будженицею). З ніг та голів варили холодець(студенець). Із свинячого та баранячого м'яса готували також печеню.

У багатьох місцях на поверхню виходили розчини солі (соровиця, ропа) які використовували замість солі. Надзвичайно обмеженим було споживання цукру, його купували тільки заможні селяни переважно для святкових страв. У харчуванні гуцулів значне місце займав хліб. В XIX ст. гуцули пекли прісний хліб із вівсяного (корж) і кукурудзяного (мелай) борошна. Характерним було домішування до хлібного тіста вареної картоплі, такий хліб називався ріпляник. Хліб із заквашеного тіста пекли рідко. З цього тіста випікали круглі коржі (паляниці), які їли з молоком та гуслянкою, у святкові дні - вареники (пироги) з бриндзею, сиром, квашеною капустою або картоплею.

Основну й улюблену мучну страву – густу кашу із кукурудзяного борошна (кулешу) їли з салом, молоком, бринзою, гуслянкою. Серед овочевих культур, як вже зазначалося, найбільшою популярністю користувалася картопля, яку варили і пекли (переважно нечищену) і квашена капуста (їли сирою або вареною). Із рідких страв поширеним був капусняк, який варили із квашеної капусти або капустяного розсолу та кукурудзяної муки, приправляли салом, олією. Із капусти, квашеної цілими головками (крижівки), готували на свята голубці з кукурудзяною, вівсяною або ячмінною крупою. Зварені голубці були з олією або зі смаженим салом.

Крім цього, гуцули споживали багато цибулі та часнику, які були самостійною їжею і приправою. З часнику робили так звану саламаху. Важливу роль у харчуванні відігравали й бобові (горох, біб, фасоля), які їли з картоплею, капустою, борщем замість хліба. Навесні, коли не вистачало вищеперерахованих продуктів харчування, вживали у страви листя з лободи, брукви, маку, кропиви.

Наявність у горах великої кількості грибів зумовила широке вживання їх у харчуванні. З грибів варили юшку, заправляючи її мукою, у відварені з цибулею гриби всипали підсмажену муку, здобрювали сметаною або олією. Гриби з олією часто заправляли товченим часником. Влітку гриби споживали свіжими, на зиму – сушили.

Специфічними були страви на свята (родинні –  хрестини, весілля, похорони, поминки; церковні – Святий вечір, Різдво, Новий рік). Основними стравами на хрестини, весілля і похорони був холодець, м'ясна печеня, голубці, борщ і кукурудзяна або рисова каша. На поминках обрядову поминальну страву «коливо» готували із добре розвареної пшениці, змішаної з медовою ситою або цукром. У деяких селах замість «колива» давали так звану «покушку» із покришеного білого хліба, политого солодкою водою чи посипаного цукром. Померлого поминали три дні після смерті (третини) і через півроку (піврік-обід). Основна їжа на поминках — паска, яйця, бринза, гуслянка, молоко і спеціально спечені перепічки. Ці продукти розкладали на могили і частували один одного.

Кількість страв на Святий вечір була не скрізь однаковою – тільки заможні селяни могли приготувати необхідний асортимент страв (варений біб, голубці з кукурудзяною крупою, гриби, мащені олією, або буряки з грибами, вареники з картоплею, сливами чи маком, фасолю з сливами, капусняк, компот із сушених фруктів. До цього свята купували оселедець або сушену рибу. Обов'язковою на Святий вечір була кутя – відварена пшениця, яку заправляли маком, змішаним з медом або цукром.

Упродовж року у гуцулів нараховувалося 16-19 тижнів посту. В піст їли щоденні страви (борщ, капусняк, квашена капуста, варена або печена картопля, біб, горох, вівсяний кисіль, печеня з грибів та риби, холодець з сушеної риби, відварені фрукти), які були помащені виключно рослинною олією.

Обрядовим Великодним печивом була паска, яку випікали із пшеничної, житньої чи кукурудзяної муки. Заможні селяни, крім паски, мали на свято яйця, сир, масло, ковбаси, шинку, до яких приправою служили цвіклі. На Великдень, а також інші свята готували «бабу» - зварену мамалиґу перекладали бринзоюю і запікали в печі, а також бануш. Приблизно такою ж були страви пастухів, лише значно бідніші.

Безалкогольні напої – компот, чай, соки, квас – не мали значного поширення. Компот із сушених фруктів варили на Різдво та під час постів. Чай заварювали з сухого липового цвіту, а також малинових гілок. Його готували рідко – через високі ціни на цукор. Виготовляли напій з березового соку, додаючи яблук або яблучного соку. З алкогольних напоїв вживали горілку, яку часто приправляли медом.

Посуд для їжі та напоїв виготовляли дерев'яний, глиняний, металевий та скляний. В гуцульських селах переважав дерев'яний посуд, який замовляли у своєму селі або купували на ярмарку. Глиняний посуд продавали на базарах або розвозили по селах гончарі. Металевий та скляний посуд використовувався в обмеженій кількості. Розрізнявся посуд для приготування, прийняття їжі, для випікання хліба, для напоїв, для транспортування їжі. Страви варили в глиняних горшках, для товчення картоплі користувались колотівкою (виготовлялась з вершка молодої смереки чи ялиці). Поряд з глиняними мисками використовували миски, видовбані в кришці стола чи в лаві. Страви їли дерев'яними довбаними або точеними ложками овальної та яйцевидної форми. Для смаженої цибулі, сала, яєчні служили глиняні ринки — низький посуд з рівним дном, на трьох ніжках. Молоко і молочні продукти зберігали, в основному, в дерев'яному посуді. Масло тримали у круглому дерев'яному посуді, який щільно закривався кришкою. Воду пили дерев'яним довбаним черпаком. Горілку тримали в   циліндричному або бочкоподібному посуді з отвором збоку, або в дерев'яних чи сплющених баклагах. Спиртні напої пили з дерев'яних, а потім скляних чарок (погарі). Великоднє печиво та продукти несли святити в округлих чи еліпсоподібних кошиках – пасківниках.

1.5 Рекреаційні ресурси

Гуцульщина багата на соснові та смерекові дерева, мінеральні води і чисте повітря. Все це привертало увагу бажаючих відпочити й оздоровитися у весняний і літній періоди. У зв'язку з цим, починаючи з середини XIX ст., в цей край на літній відпочинок прибувало багато людей, причому не тільки з Прикарпаття. В основному, такі відпочинкові місця були в Жаб'ї, Криворівні, Яремчі, Ворохті, Микуличині, Пістині, Косові, Буркуті, Дорі, Ямні тощо. Відпочиваючі, переважно багаті люди, винаймали кімнати в гуцулів, купували в них овече й козяче молоко, бринзу, жентицю та харчувалися місцевими продуктами.

З часом у місцевостях з мінеральними водами спритні підприємці, а то й лихварі (з метою збільшення свого доходу), будували водолікарні, невеликі літні будинки санаторного типу й здавали за певну оплату (1869 р. – Пістинь). Подібна водолікарня була в Косові. Починаючи з 1880-х рр., багато відпочиваючих прибувало до Дори і Яремчі, де знаходився відомий водоспад на р. Прут. Приїжджали також ті, хто лікував легені, бронхіт та інші недуги. В 1875 р. преса повідомляла про те, що в Делятині на оздоровлення прибуло багато людей, однак не було для них відповідних умов, харчування та крамниць. Тільки польське Товариство Татранське в Жаб'ї спромоглося побудувати в кінці XIX ст. кілька будиночків, приїжджі гості винаймали для відпочинку гуцульські хати. На теренах Гуцульщини, як зазначалося вище, в 1930-х рр. існувало багато курортів, переважно кліматичних, які входили в перелік найкращих у Польщі.

Національний природний парк «Гуцульщина» володіє надзвичайно високим рекреаційним потенціалом. Це осередок самобутніх звичаїв, побуту та культури гуцулів, їх декоративно-прикладного мистецтва. Великим попитом і популярністю користуються вироби місцевих майстрів: різьбярів, кушнірів, писанкарів, мосяжників, кераміків, ткачів, вишивальниць, тощо. Самобутні прадавні ремесла і промисли, а також колоритний барвистий одяг, оригінальна музична та пісенна культура гуцулів становлять неабиякий інтерес і є перлиною української та європейської культури.

На території парку добре розвинена туристично-рекреаційна інфраструктура, знаходиться багато баз відпочинку, курортів і санаторіїв. Найвідоміші з них – санаторій «Карпатські зорі» у Косові та туристична база «Сріблясті водоспади» у Шешорах. Мережа рекреаційних та оздоровчих установ щораз розширюється. У забудові рекреаційних закладів використано елементи гуцульської архітектури, які органічно поєднуються з природними ландшафтами, створюючи шедеври архітектурно-паркового мистецтва.

Гуцульський край ЗМІСТ