Відпочинкова садиба "Ґруник"                                       Котедж "Карпатська тиша"

Меню сайту

Великодні та Різдвяні свята на Гуцульщині. Опис та історія виникнення

Історія виникнення. Великдень — день ,у який християни святкують Воскресіння Ісуса Христа, що сталося на третій день після його смерті, при чому день смерті вважається першим днем. Свято називають також Пасха або Паска. Вважається найважливішим християнським святом, котре виказує радість з приводу перемоги Божого Сина над Смертю та вічним Забуттям. У Воскресінні бачать підтвердження життя після смерті, що і є головним змістом святкування.

В Україні святкувати Пасху почали наприкінці першого тисячоліття, з приходом християнства. За біблійним сюжетом, Ісус Христос воскрес рано-вранці і це Воскресіння супроводжувалось великим землетрусом — ангел небесний відвалив камінь від дверей Гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахощами, щоб обмастити тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожній гріб. Тоді схвильованим жінкам з'явився ангел та сповістив про Воскресіння Господнє.

Існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва «Великдень» («Великий День») з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що «Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа — дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…»

У святкуванні Великодня вбачають язичницьке коріння, котре сягає ще часів до зародження християнства. Зокрема в Україні в давнину землероби вірили, що померлі родичі продовжують жити під землею і можуть впливати на її родючість. Саме з цими віруваннями і була тісно пов'язані поминальні обряди навесні.

Існує думка, що євангельська подія — привід святкування Пасхи та пасхальних обрядів, запозичена у язичницьких та юдейських культах і вже в оновленому вигляді пов'язана з особою Христа. Християнські богослови не визнають спорідненості Ісуса Христа з язичницькими воскресаючими богами і вважають істинними тільки євангельські твори. А прихильники язичницького походження вбачають сутність язичницьких обрядів крізь християнське оформлення свята.

Звичаї на Гуцульщині. Сьогодні свято Великодня в Україні символізує також загальне відродження та оновлення світу. Збереглося багато звичаїв та обрядів котрі виконуються й нині та не мають прямого зв'язку з християнством.

«На Великдень у селі

Раді діточки малі.

В церкві свічечки горять,

Всюди Божа благодать».

Паска - свято найбільшої радості, відчуття єдності з усім світом і з Живим Богом. Людство відзначає цей день уже ти­сячі років. Тож існує чимало спосо­бів вшанування Воскреслого Христа, що сформувалися у традиції та звичаї. Багатий на них і Карпатський край. Встановлене Християнською Церквою на честь воскресіння із мертвих Ісуса Христа свято Великодня на Гуцульщині відзначається багатством обрядових дій та звичаїв. На Великдень жителі українських Карпат та Прикарпаття не лише славлять воскреслого Христа, а й влаштовують ігри і забави.

Жінки й дівчата розмальовують писанки, які в своїй сим­воліці поєднують давнину дохристи­янських часів, наше сьогодення і віру у вічність, в яких прославляють силу сонця та безконечність життя. Тому, готуючись до гідної зустрічі Паски, гуцули протягом цілої чотиридесятниці (навіть і у святкові дні) пишуть писанки. Тоді ж горяни вишивають рушники і серветки, якими згодом по­кривають великодні кошики. Паску, великодні яйця та інші основні обрядові страви обов'язково освячують у церкві, і для цього лагодять святковий кошик у який поміщають:

Паску, а у центр паски ставлять свічку

Писанки (мал. 2), пасхальні яйця, щороку нові

Крашанки (мал. 3) пофарбовані яйця — розмаїтість кольорів, але повинен переважати червоний

Яйця круто відварені і очищені

Сіль маленька кількість (сільничка)

Масло, приємно сформоване і прикрашене цілими гвоздиками

Сир домашній на блюдечку (мисочці), наверх Ви можете помістити шматочок масла

Хрін (мал. 4) частина кореня або готовий хрін з Буряками

Ковбаси маленьке кільце.

Господині складають його у суботу, щоби в неділю вдосвіта встигнути на службу до церкви.

Тиждень перед Великоднем називають «Чистим, Світлим, Великим, Прощеним або Вербним».

Освячена бечка (мал.1.) у понятті предків гуцулів володіла цілющими властивостями.

У Великий четвер на Гуцульщині діти ходять відвідуючи хресних батьків та інші хати, особливо ті, де є старенькі люди. Малеча промовляє: «Грієм діда. Печіть паски. За три дні Великдень!». Діточок віддячують за добру звістку кукуцами — спеціально спеченими булочками з хрестиками, різними солодощами.

У Великий четвер господині пе­чуть паски, верх покривають символічними знаками: кісками, сонечками, голубами, зробленими з тіста. Під час приготування паски, господиня повинна підтримувати чисті думки.

В Страстну п'ятницю — вдень смерті розп'ятого Хрис­та — старі й малі ідуть до церкви, щоб вклонитися Святій Плащаниці. Вони сидять біля неї, міркуючи про своє життя та слухаючи читання «Дій святих апостолів». Жодної справи не повинна торкнутися рука в цей день скорботи, жодне зайве слово чи жарт не мають зірватися з язика.

Великодня субота — це останній день підготовки до свята і остання на­года висповідатися й прийняти Святі Тайни Тіла і Крові Христа. Без цього не досягнути повноти свята. Не гідно сідати до великоднього столу з неочищеним серцем і устами.

Великдень - символ щорічної можливості по­чати нове життя.

У Пасхальну ніч церква пере­повнена молільниками. «Христос воскрес!» — лунає на сві­танку. Під передзвін церковних дзвонів та спів пасхальних пісень освячуються паски, писанки та все принесене до церкви в прикрашених кошиках. Люди христосуються і по­спішають додому.

Дома усі вмиваються свяче­ною водою, в яку опущено писанку та хрестик, а лише тоді приступають до святкового сніданку.

На Великдень, після Служби Божої, скуштувавши свяченого яйця та паски, люди виходять в гаї, сади, левади, на церковні площі і влаштовували масові забави.

«Стали діти у кільце.

В кожного в руках яйце.

Марті випало на славу

Розпочати цю забаву,

Дуже милу, престару

Великодню гру.

Ходить дівчина кільцем

І постукує яйцем...

Що не стукне – трісь і трісь, -

Яйця тріскають чиїсь...»

Великодній тиждень — Світлий тиждень. А закінчується він Провід­ною неділею. Це день відвідин померлих. Мало не всі родичі тих, хто відійшов у вічність, збираються на цвинтарі, щоб згадати рідних і сповістити радість воскре­сіння: «...Христос воскресе із мертвих і смертію смерть поправ!».

  Різдво. Колядки.

Приготування до Різдва на Гуцульщині починається заздалегідь. За давньою традицією із обжинкових снопів виплітають деревце — «Дідуха», в якому за повір'ям замешкували душі дідів-прадідів, опікунів дому. Після обходу урочисто заносили до хати необмолочений пшеничний чи житній сніп, що спеціально зберігали від часу обжинків. У народі цей святковий сніп називали «дідом», «дідухом» (як уже було сказано вище), «колядою», «колядником».

На Покутті, Гуцульщині та Бойківщині дідух символізує родоначальника сім'ї — діда, а також усіх предків, які колись жили.

Традиція ставити на Святу вечерю дідух тягнеться з часів поганства.

Існують дві версії, чому 6 січня із першою Різдвяною зіркою люди заносили у хату «хлібне дерево». За однією з них, коли на полі закінчувалися жнива, а селяни збирали урожай — це було справжнім святом. Щоб відзначити радісну подію, люди несли з поля до хати останній обжинковий сніп.  Або кажуть ще, коли Ісус Христос народився в стаєнці, то було дуже холодно. У стіні Йосип знайшов шпарину і затулив її снопом із соломи. Звідтоді існує звичай на Святу вечерю застеляти підлогу в хаті сіном та ставити на чільному місці у кутку дідух ( — символ затишку та тепла.

Дідух ставили на найпочесніше у хаті місце — під образами.

Існують триногі, п'ятиногі дідухи. Плетуть з жита чи пшениці; де їх було обмаль, могли використати овес. Прикрашали дідуха волошками і калиною.

Господині вранці 6 січня запалюють «живий вогонь» в печі з дванадцяти полін і готують дванадцять ритуальних пісних страв.

Серед страв Святої Вечері на першому місці стоїть кутя — варена пшениця з медом, маком та горіхами. Деякі дослідники народних звичаїв вважають, що кутя  — це відголосок давніх братолюбних столів, які влаштовували у дні поховання мучеників за Христову віру. Пшениця як зерно щороку оживає, тому є символом вічності, а мед — це символ вічного щастя праведників у небі. Обов'язковими компонентами куті з давніх часів є пшениця, мак та мед. Сьогодні до куті часто додають інші компоненти - горіхи, родзинки, шоколад. Сирий мак до куті запарюють окропом, а потім перетирають у спеціально призначеній для цього посудині - макітрі з допомогою дерев'яного макогона. Спочатку смак тертого маку гіркий, але за деякий час гіркота зникає за рахунок добавлення цукру.

Звичай готувати кутю простежується з дохристиянських часів. Її готували як ритуальну страву для душ померлих. Господар дому спершу мав вийти на ґанок та викинути у простір кілька ложок куті із спеціальною примовкою, що це для душ померлих предків. Також, крім куті для всіх членів родини у Святвечір, додаткова миска з кутею та ложкою кладеться на стіл на куті або (в наші дні) перед фотографією померлої особи.

На Різдво, 7 січня, розпочинаються справжні різдвяні коляди.

 Гуцули відвідують своїх родичів та друзів, ходять з вертепами  від села до села. Верте́п (зі старослов'янської — печера) — мандрівний театр маріонеток, поширений головно в Україні, в барокову добу (17-18 століття). Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язаної до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника. До сьогодні зберігся переважно на західноукраїнських землях у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику.

Більшість людей цими днями їздять на санах з кіньми та дзвониками.

Через 7 днів після Різдва, 14 січня, святкують Старий Новий Рік, 18 січня постять цілий день, 19 січня святкують Водохреща або «Йордан». Вечеряють тоді, коли з'явиться перша зірка на небі.

Колядки — величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Колядки приурочені до найголовнішого свята — зимового сонцевороту, перемоги світла і життя над зимовим мороком і змертвінням у природі, пов’язані з давнім арійським культом Сонця. Предки українців відзначали три фази Сонця — весняне рівнодення, літнє і зимове сонцестояння. Коляди і весь обряд колядування у християнський час значною мірою перенесені на християнське Різдвяні свята. З’явилися колядки, в яких архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними (народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа). Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Нова радість стала»).

Колядки з’явилися ще у язичницькі часи і пов’язані з днем зимового сонцестояння, яке називали святом Коляди, або Коротуна. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з’їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого. Вони проганяли Коротуна, який намагався з’їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Ця традиція збереглася й до сьогодні. А тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, будили господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати колядами або колядками. Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового. Виникли нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності в народі. За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та ін. Колядки, за традицією вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповідними іграми, танцями, музикою. Колядували групами: «отаман», «звіздар», «міхоноша» та «ряжені».

Гуцульський край  ЗМІСТ