Художня обробка металу
Художня обробка металу на Прикарпатті має
давні традиції, що сягають глибин тисячоліть.
Поодинокі металеві предмети з'являються ще в трипільську добу, проте
розквіт ремесла припадає на період Галицько-Волинського князівства. Про високу
культуру художньої обробки металу в старовинному Галичі свідчить відкрита на
Княжій горі майстерня з інвентарем. Тут було знайдено стулки хрестів-складнів,
ікони з сюжетними рельєфами, бронзові оковки й застібки для книг, нашивні
бляшки для одягу. Заслуговує на увагу бронзова іконка "Благовіщення",
знайдена біля с.Бовшова Галицького району і датована ХЙ століттям. ХІ-ХУІ
століття позначені розвитком міських цехів, де працювали ковалі, слюсарі,
пушкарі, мечники, годинникарі, людвісари, золотарі, конвісари (виробники
олов'яного посуду). Золотарі, наприклад, виготовляли пояси, персні, ґудзики,
церковний посуд (чаші для освячення води, кропильниці, потирі (келихи) для
вина, срібні ложечки, дароносиці).
З XVII століття починається
занепад цехового ремесла. На зміну ручній праці прийшли шаблони і штампи,
значно спростився декор. Це сприяло збільшенню кількості позацехових майстрів.
Виготовлені ними ковані скрині були поширені на всій території Прикарпаття. Для
їх декорування використовували тонке листове залізо або бляху і прийоми
холодної обробки.
У XIX столітті
значного розвитку дістав народний металообробний промисел - металірство.
Гуцульські та бойківські майстри працювали здебільшого з кольоровими металами.
У традиційнихіформах та видах декору зберігалися архаїчні елементи.
Перші художні
вироби з кольорових металів на Гуцуль-щині походять з с.Брустурів і належать
народному майстрові Лукину Дудчакові. Л.Дудчак започаткував родинну династію
майстрів. Наприкінці XIX - на початку XX століття у цьому селі налічувалося ще
15 народних майстрів, що займалися металірством. Переважно тут виготовляли
"полонинські" люльки, стремена, лускоріхи у вигляді півня, пряжки до
ременів, шийні жіночі прикраси і персні, палиці,
Відоме своїми мистецькими
традиціями с. Річні на Гуцульщині. Майстер Микола Медвідчук (1880-1946)
виготовляв тут жіночі палиці "олов'янки", топірці, люльки, згарди,
келефи, лускоріхи. Високою майстерністю виконання вирізняються рушниці,
пістолі, палиці, персні та порохівниці Ілька Кіщука (1874-1945), прозваного
Злотником. Центром художньої металообробки було і с.Старий Косів. Найбільш
відомим майстром тут вважався Василь Девдюк (1873-1951), твори якого
вирізняються досконалістю композиції і стилем виконання.
Гуцульські майстри
виготовляли прикраси, ужиткові речі й кінську збрую. Прикраси виконувались
технікою литва, кування й плетіння. Поширеними були персні, вилиті з латуні,
срібла, нейзільберу, шийні прикраси (згарди), поясні пряжки й кільця, браслети,
ґудзики тощо. До ужиткових речей належать прості та складені ножі
("бгані", "забигачі"), мисливські ножі, лускоріхи, жіночі й
чоловічі палиці, курильне приладдя (люльки, кресала), остроги до чобіт тощо.
Для добування вогню на Прикарпатті здавна користувалися кресалами, які
виготовлялися з високоякісної сталі. Найбільш поширеними були кресала з рукоятками,
відлитими у вигляді коника, собачки тощо. Оригінальністю форми, витонченістю
оздоблення відзначаються гуцульські люльки.
Найпопулярнішими були палиці з металевими рукоятками різної форми, що
могли служити зброєю у скрутну хвилину. Для рукоятки "старовіцького"
топірця початку XIX століття характерна коротка, майже прямокутна сокирка.
Пізніше рукоятки змінюються: лезо розширюється й відокремлюється від обушка
сильно зазначеними врізами. З'являється і новий тип рукояток - келефи. Головки
у жіночих палицях були округлими, рукоятки оздоблювались геометричними
мотивами.
Серед технологічних прийомів обробки металів
найбільшого поширення набули лиття, ковальство (куваннякр
карбуванняіінкрустація, гравірування. Лиття відбувається шляхом заповнення
розплавленим металом заздалегідь підготованих пустотілих форм. Інколи поверхня
вилитого виробу потребує додаткової обробки.
