У Вертебу - слідом за тріпільцямі
...Мільйони років тому землі Тернопільщини були дном морить - теплого і безкрайнього. У його первісних водах вирувало життя, мало чим схоже на теперішнє. Потім клімат змінився, прийшов час нових вітрів і нових течій, і море почало відступати, залишивши по собі багато різноманітних скельних утворень (їх називають медоборамі) і печер. Історія однієї з таких печер - «Вертебі - унікальна. Вона пов'язана з минулим людства і розширює знання про наших, хочеться вірити, пращурів - тріпільцив, культура яких належить до найдавніших цивілізацій Європи.
Дослідження «Вертебі» почалося з лиса
Писана історія печери «Вертеба» (її ще називають Помпеєю Наддністрянщини) фактично почалася в 1774 році - в одному з тодішніх документів згадуються монастир і розташована неподалеку печера. Достовірно, йде мова саме про «Вертебу».
Зате з польської газети «Бджілка Краковська» вже точно відомо, що в 1823 році на печеру зовсім випадково натрапив тодішній орендар цих земель Ян Мальовський - полюючи на лиса. Загнаний, здавалося, звір, мигнувши пишним хвостом між щілинами порід, зник в невідомій людям печері. Керований цікавістю, Мальовський спорядив «експедицію» з місцевого люду. Молоді чоловіки прихопили з собою кайло, мотузку, лопату і для підтримки духу - декілька літрів вина... Саме з цієї публікації сучасні дослідники трипільської культури в селі Більче Золоте на Тернопільщині знають, що побачили і що знайшли перші її дослідники - «великий зал заввишки близько 3,5 метра з білими, як сніг, стінами, а біля стенів сліди вогнищ, залишені давніми людьми. А також - значна кількість посуду, частина з якого мальована - очевидно, античної доби...».
Дослідження тривали з 1890 до 1892 року: зверху над входом до печери була побудована дерев'яна платформа, донизу спускався ліфт і вели дерев'яні сходи. Внизу працювали 15 чоловік, вгорі - 9. Навколо розташовувався величезний виноградник Сапеги. З льохів винесли бочки з вином і столи. На них і розкладали знайдені фрагменти і цілі форми - для реставрації. Всі матеріали складалися в палаці Леона Сапеги, де таким чином був сформований свого роду музей...
Після століття забуття
Дослідження «Вертебі» відновили в 1996 році працівники Борщивського краєзнавчого музею - від міста Борщів до Більча Золотого 18 кілометрів. Оскільки поля, під якими розташована «Вертеба», непридатні до землеробства (очевидно, на щастя, непридатні), то більше всього, чим змогли теперішні люди їй нашкодити - це закидати сміттям. Як згадує директор музею, заслужений працівник культури України Михайло Сохацкий, перед початком досліджень з печери вивезли два «Камазі» сміття. Потім додалася проблема непрошених гостей, так званих чорних археологів - трипільські артефакти, яким понад п'ять тисяч років, не давали спокійно спати не одному «шанувальникові» старожітностей. Але проблему несанкціонованих археологічних розкопок вирішили просто і ефективно - при вході поставили міцні залізні двері...
Нині можна сказати, що початкова мета дослідження досягнута. На восьми вивчених кілометрах «вертебського» лабіринту (загальна її довжина складає десятки кілометрів) місцями в непорушеному стані знайдені речі трипільської культури - залишки посуду, сільськогосподарських знарядь, кісток тварин, вогнищ. Все це знаки зупиненого часу, неначе декілька метрів вище не минуло тисячоліття і мир не змінився кардинально...
Два роки тому в Борщивському краєзнавчому музеї відкрито відділ «Печера Вертеба».
Незважаючи на знайдений багатий трипільський матеріал на інших територіях України і теперішньої Європи, дослідження печери «Вертеба», поза сумнівом, відкрило нову сторінку у вивченні цієї якнайдавнішої цивілізації...
Археологічні розкопки останніми роками в печері не ведуться, тільки роботи щодо її захисту. Але залишається відкритим питання: що в цій темній, вологій печері, де температура не досягає вище плюс десяти за Цельсієм, могли робити тріпільци? Маючи розвинене землеробство, тобто достатньо їжі, будуючи глинобитні двоповерхові будинки, які опалювалися, йти жити в мокру темну печеру... Який сенс і яка утіха?..
Зустріч з «Вертебой»
Важко уявити, як видивлялися ці місця п'ять тисяч років тому. Хіба що така ж трава і такі ж квіти, слалися навколо між будинками тріпільцив. І вхід до печери не пролягав крізь таку глибоку воронку, і не було цих залізних міцних дверей...
Тому, спускаємося сходами донизу і збираємося у великому залі, якраз біля того величезного каменя. Перше і більш найдівніше - це темні блискучі стіни. Ось він - природний гіпс, якому 20 мільйонів років, в своєму звичному природному середовищі.
Рухаємося одним з тунелів, печерою скаче ясно від ліхтарів. У нішах можна побачити і закопчені трипільськими вогнищами стіни, а на зрізах в землі - шматочки кераміки, кісток. Зрештою, зараз кожен з нас сам собі археолог, кожен проводить своє маленьке дослідження і здійснює свою подорож в далеке минуле, робить спробу, якщо не зрозуміти і пізнати, то принаймні відчути дух життя, яке вирувало в цих стінах......Не відстаємо і доходимо до діорами.
На ній відтворена мить життя тріпільцив. Білі скульптури, зроблені з гіпсу, контрастно виділяються на тлі темноти і притягають погляди. Посуд - копії зразків, які зараз знаходяться в Краківському музеї археології... Щоб відтворити орнаменти на посуді, Тарас Ткачук, археолог Прикарпаття і дослідник трипільської культури, ретельно зобразив в музеї всю колекцію...
За оцінками фахівців, «вертебський» час трипільської культури - фінальний етап цієї давньої цивілізації, неспокійний і небезпечний. І куди вони пішли, які вітри їх звіялі - невідомо...
P.S. Екскурсії в печеру (проводяться лише для груп туристів) організовуються при попередній домовленості, оскільки вимагають підготовки - настройки освітлення печери, забезпечення транспортом. Телефонуєте: (03541) 2-16-92.
* Назва походить від старослов'янського слова, що означає «воронка, западина, яма». А місцеві мешканці називають вертебамі поля, на яких знаходяться печери, воронки.
|
