Колядка - різдвяна обрядова пісня, давньослов'янське аналог західних різдвяних гімнів. Колядки співали наші предки на головне зимове свято замість звичних тепер американської «Джингл Беллс» або радянської «У лісі народилася ялиночка». Спочатку всі колядки були язичницькими.Звідки взялися християнські колядки - розповіла нам фольклорист і збирач народних пісень, керівник фольклорного ансамблю Олена Краснопевцева.
Іноді колядники переодягалися в незвичайні костюми: вивернуті навиворіт шуби, страшні маски. У Карпатах до цих пір можна побачити такі процесії
Колядують все!
Колядки - це обрядові пісні, частина так званого календарного циклу - найбільш древньою і стійкої частини російського фольклору. (На кожен із свят російського календаря в народі покладалися свої «сезонні» пісні, вживання яких обмежувалося невеликим періодом свята.) Всі колядки умовно можна розділити на «хрістославние» (різдвяні) і «посівні» (язичницькі). Перші присвячені Різдву Христа, це ті колядки, до яких ми звикли. Другі, як правило, більш архаїчні, пов'язані з язичницьким культом родючості. Їх головний зміст - побажання врожаю і добробуту у новому році. Язичницькі колядки відбивали залежність від природних сил і, по суті, були зверненням до них, богам, що відповідають за врожай, - адже життя середньовічного селянина безпосередньо залежала від врожаю. Саме слово «Коляда» - це ім'я, і так, на думку багатьох дослідників, у слов'янському язичницькому пантеоні звали одну з богинь родючості, свято якої відзначався в день зимового сонцестояння. Ім'я божества, до якого зверталися колядники в різних регіонах, могло розрізнятися: Таусень, Авсень, Віноградень.Виходячи з традиційних приспівів російських колядок, зазвичай повторюють одне з цих імен, кожну колядку можна класифікувати за географічною ознакою: Коляда - Курська область, винограду - Архангельська область і Російська Північ, Таусень - Рязань.Виконувати колядки за межами «новорічного» обряду заборонялося.
Відомий нам звичай колядувати на Різдво з'явився вже після Хрещення Русі у ході переосмислення в контексті християнської культури язичницьких звичаїв. Судячи по музичному й гармонійному строю хрістославних російських колядок, більшість із них українського походження. До цих пір на півдні Росії християнські колядки зустрічаються частіше, ніж язичницькі, та й сама традиція колядувати на Різдво там краще збереглася. Мелодії язичницьких колядок, як правило, були дуже простими, такими, щоб їх було легко запам'ятати: музично всі вони не надто відрізнялися від інших народних куплетів-попевок і примовок. Хрістославние колядки дещо складніше в музичному плані.
У Росії і на Україну в давні часи під Різдво колядували всі: і дорослі, і діти, - але колядували різними групами: окремо баби з мужиками, окремо підлітки і діти. Вважалося, що чим більше за день зайде колядників в будинок, тим краще. Починали колядувати з різдвяної ночі, відразу після служби, і продовжували до самого Хрещення. Господарям було покладено дякувати колядників частуваннями, які ніколи не ділилися, всі подарунки, що колядники набирали за день складчину, вони з'їдали разом.
Язичників в будинок не пускати
На хрістославние і посівні колядки розділилися не відразу. Наприклад, язичницькі сенс і стилістика проглядаються в деяких народних традиціях святкування 14 січня - дня святителя Василя Великого, коли за старим календарем святкувався Новий рік. Незважаючи на пам'ять православного святого, калядование в цей день йшло за цілком поганському обряду: рано вранці в будинок вдавалися діти, кидали в ікони зерно, реготали як гуси, зображували домашніх тварин, - все це, за язичницьким уявленням, сприяло родючості. Іноді колядники переодягалися в незвичайні костюми: вивернуті навиворіт шуби, страшні маски. У Карпатах до цих пір можна побачити такі процесії.Сенс такого перевдягання також архаїчний: переодягнений нечистю колядники уособлював мерця, предка, який допомагав «родючості». Як правило, одягалися так саме на Новий рік, 14 січня, і виконували в цьому випадку виключно посівні, тобто язичницькі колядки. Цей звичай був розповсюджений не тільки в Карпатах, а й по всій Росії, тільки у нас це засуджувалося Церквою. «Новорічних» колядників не пускали до хати, а обдаровували гостинцями за порогом або через вікно. Крім того, тим, хто на Святки ходив в «личині», належало обов'язково зануритися на Водохреща в «йордані» - спеціально вирубаної в ріці і освяченої ополонки: змити гріх. «Хрістославних» колядників, навпаки, запрошували в хати.
На відміну від перевдягання в личини, «хрістославние» колядники ходили ходою з віфлеємської зіркою, що уособлювало поклоніння волхвів Дитині Христу і супроводжувалося співом різдвяних колядок і тропаря Різдва. Хоча є хрістославние колядки, які і не містять різдвяних сюжетів, а тільки побажання благополуччя і багатства. Часто зустрічаються і змішані варіанти, де по ріллі «йде Христос і сіє жито», а допомагає йому Богородиця. Швидше за все, це давні язичницькі колядки, пізніше перероблені на християнський лад. Від поганського минулого залишався приспів, текст якого також вже міг бути змішаним: «Прийшла коляда напередодні Різдва».
Вже в минулому
Традиція колядок пов'язана і з таким явищем, як вертеп - театралізоване дійство, що передає різдвяну євангельську історію в формі лялькового театру. В оригіналі вертеп - це пересувний ляльковий театр, триярусний ящик з ширмою. Подорожуючи по селах, він показував уявлення, під час якого неодноразово виконуються колядки, позначаючи появу того чи іншого героя, і тільки коли з'являється ангел - виповнюється різдвяний тропар.
На жаль, традиція співу колядок у Росії загинула. Якщо ми відправимося на Західну Україну, в Карпати, то ми побачимо, що там і сьогодні на Різдво колядують практично всі. У російських селах звичай колядувати пішов у минуле, в містах ця традиція відроджується лише в театралізованій формі. Я збираю фольклор близько 30 років і жодного разу не бачила, щоб хто-то колядував у нас в селах, вдається хіба що знайти людей похилого віку, які в дитинстві колядували і пам'ятають, як це робити. Звичайно, хрістославние колядки - це не просто фольклор, вони висловлюють живу віру в Христа, і вона повинна бути дуже міцною, щоб виявлятися у всіх сферах життя.
