Мені хотілося б поділитися з рибалками деякими своїми спостереженнями про роль вітру при вудінні риби. У своїй праці «Риби Росії» Л. П. Сабанєєв пише про вплив вітру на клювання риби: «Дуже бажано, щоб освічені рибалки-любителі звернули увагу на ці різні прикмети і перевірили і доповнили б їх своїми спостереженнями та зауваженнями простих рибалок».
В одну зі своїх відряджень по Одеському округу влітку 2000 року я, як завжди, захопив із собою рибальські приналежності. Поряд з селищем, в якому я оселився, знаходилося до десятка ставків, але лише три з них були з водою, але дрібні - інші опинилися без гребель. Всі три ставки були розташовані один за іншим по довгій пологої балці. Я розпитав про ставках і про рибу жителів, але ніхто нічого розумного про них не розповів.
Якось я пішов на ставки. Біля одного, самого великого, довго стояв і дивився на спокійне поверхню води. Ставок здавався неживим ... Де-не-де біля берегів росли невисокі очерети, вони відбивалися у воді, злегка нахиливши кисті верхівок. Але от на самій середині я побачив розходяться кола від сплеску великої риби ...
Після заходу сонця піднявся невеликий вітер, - у рибалок це нехороша прикмета: з вечора вітер - вранці буде негода. Так і виявилося. Встав я ще затемна. Ранок тільки вгадувалося в починає сіріти небі. Вітер посилювався. Я вирішив рибалити біля самої греблі, у верболозом, - там було тихіше та й найбільша глибина була там.
Розмотав одну вудку і виміряв глибину - менше метра ... Став готувати другий вудку. Але що це таке? Мені здалося, що поплавця не стало ... Тихенько потягнув вудку і відразу ж відчув, що взялася досить велика риба ... Це був червоно-золотавий короп, трохи більше півкілограма. Гарячково швидко змінив черв'яка і, закинувши, став стежити за поплавком. Через якусь хвилину він повільно потягнувся в бік і зник під водою ... Цей короп виявився побільше.
Вітер посилювався. По ставку ходили хвилі. Але там, де я ловив, поверхня води була майже спокійною. Не закидаючи другий вудки, я продовжував ловити тільки на одну. Риба бралася майже безперервно. До сходу сонця у мене було вже більше півтора десятка великих коропів - таких же, як перший. Червоно-золота луска з темним зеленуватим відливом, майже чорна, говорила за те, що коропи цього ставка - жителі мулу ... Після сходу сонця клювання припинився. Та й пора вже було кінчати. Уклавши рибу в плащ, пішов додому.
Минув тиждень. Як і минулого разу, з вечора стояла вітряна погода, а на наступний ранок вітер ще більше посилився. На цей раз він дув у протилежному, північному напрямку. У напівтемряві ранку я закинув обидві вудки. Вітер гнав поплавці до берега. Доводилося часто перезакидають. Риба не брала ... Нарешті, переконавшись у марності сидіння на цьому місці, перейшов на інше, де вітер менше дошкуляв і, просидівши години дві, витягнув одного невеликого Карпенка і на цьому скінчив рибну ловлю.
З тих пір пройшло багато років. І ось трапився випадок, при якому вітер зіграв зовсім іншу роль.
Наш експедиційний загін базувався в селищі Саран-Паулу на березі судноплавної Ляпіної, є продовженням Сосьви, так часто згадуваної Л. П. Сабанєєва у своїй праці «Риби Росії», Це були багаті місця риболовлі. До глибокої осені кожного вихідного дня я відвідував їх. Ловив переважно на Сосьве з човна, доріжкою. Іноді траплялися великі таймені. Але найбільш цікаве спогад залишилося про одну лові на озері, розташованому за три кілометри від Саранпауль.
Якось в один із вихідних днів ми вирушили туди з приятелем, старим рибалкою. Берег озера, до якого ми вийшли, виявився сухим, високим, порослим великим сосником. Де-не-де біля берега ріс невисокий очерет. Початок лову не обіцяло удачі. Години до десяти ми спіймали кілька плотвичек середньої величини, з півдесятка окунів і кілька йоржів.
До полудня піднявся досить сильний вітер, - він виник несподівано. Озеро оточував з усіх сторін високий ліс, і вітер не міг надати серйозної перешкоди нашої лові, хоча і дув у напрямку нашого берега. Я не люблю вітру при рибному лові. Проте тут вітер в перший раз, на моїй пам'яті, надав дружню послугу ...
Клювання робився все більш і більш інтенсивним. Стали попадатися досить велика плотва і окуні. Вітер гнав до нашого берега якусь зеленувато-сіру масу ... «Цвіте вода-то, - подумав я, - начебто не належить бути хорошому клювання в цей час» ... Але, незважаючи на все це, клювання посилювався. Спочатку я ловив на три вудки, але вітер утрудняв закидання лісок, і я незабаром прибрав дві з них,-я встигав ловити тільки одній. Не встигало грузило дійти до дна, як риба хапала на льоту і надійно заковтувала насадку. Вже не доводилося міняти черв'яка, залишалося тільки поправляти на гачку оклевиша. Вода немов кипіла від сплесків риби. Ловилися велика плотва й окунь, зрідка середньої величини язи й навіть схопила одна щучка в півкілограма вагою.
У перший раз я потрапив на такий веселий клювання! Прикинув на око вага спійманої риби; була вже важка ноша, - варто було б закінчувати. Я рішуче кинув на берег вудку і пішов шукати сусіда. Коли підійшов до нього, він боровся з якоюсь великою рибою, виводячи її з тростини, куди та потягла снасть.
- Давай кінчати, Мартемьянич! Адже не віднести нам стільки риби, та й зіпсувати її недовго, дивися, яка спека сьогодні буде.
- Дай останній раз закинути - прощальний.,. Бачиш, які лісовики сьогодні ловляться .- Сказав він, знімаючи з гачка витягненого їм великого окуня ...
Тут же, піймавши "прощального» окуня, він сказав:
- Ти знаєш, що такий собі клювання тільки на Петров день і буває. Ось приходь ти сюди завтра і нічого вже не буде, а якщо і почне братися, то куди-а гірше ...
Петров день був, звичайно, не при чому. Я вже здогадувався про причини такого надзвичайного кльову. Підійшовши до води, я зачерпнув у склянку трохи цієї цвіли і уважно подивився на сонце. У склянці копошилися маса якихось дрібних істот, ледь помітних неозброєним оком. Планктон. Вітер пригнав його до нашого берега. За ним і прийшла сюди озерна риба.
