Любителям гірських походів пропонуємо цікавий 15-денний маршрут по головних хребтах. Українських Карпат. Протяжність маршруту
Самодіяльні туристи можуть розпочинати похід у будь-якому із згаданих населених пунктів. Маршрут відповГдає вимогам походів третьої категорії складності.
З Яремчі йдемо вздовж струмка Жонка, а далі праворуч через ліс і зруб на полонину Щевка. До полонини майже
Стежка вздовж вузькоколійки повертає в долину струмка Сітного. У верхів'ях Сітного, де кінчається вузькоколійка, стежкою по гребеню хребта виходимо на Медвежик — північну вершину Довбушанки — і далі по кам'яних розсипах на головну вершину. Зарослі сланкої сосни та розсипи значно сповільнюють рух вгору. На нічліг зупинимось в долині потоку Зубринця. Недалеко звідси лісопункт Новобудова. Лісоруби розкажуть вам легенду про народного героя Олексу Довбуша, в честь якого і названа ця стрімка гора. Тут, за народними переказами, Довбуш часто зимував з своїми побратимами, сюди запрошував бідних, щоб поділити між ними панське майно. Чабани, що випасають овець на полонинах, покажуть печери Довбуша, а біля колиби — дерево, що збереглось з часів опришка, і під горою камінь, на якому спочивав Довбуш.
Наступного дня треба пройти
З долини Зубринця, недалеко від лісопункту Новобудова, відходить стежка на гору Синяк. Шлях до вершини займає близько двох з половиною годин. Де-не-де зустрічається червоно-біла маркіровка. Добре примітна стежка з Синяка спочатку зарослями сланкої сосни, а далі кам'янистими схилами виводить на полонину.
При спуску з вершини тримайтесь стежки з червоно-білою маркіровкою. ' Вона приведе вас до місця ночівлі. Бівуак
розіб'ємо біля підніжжя Хом'яка, недалеко від джерела. Надвечір завітайте в гості до вівчарів. Послухайте життєрадісні коломийки про щасливе життя сьогоднішньої Гуцульщини.
Стежка з полонини веде в ліс повз джерело під жовто-зеленими скелями через полонину Бараня в долину Прутця-Яблуницького і далі по шосе до села Яблуниці. З Яблуниці на південний схід через хребет Середній туристи переходять у Ворохту і знайомляться з курортом та його околицями.
На перехід з Яремчі до Ворохти (68 им) витрачається 4—5 днів.
З Ворохти маршрут веде до туристської бази «Говерла» (
Від турбази «Говерла» туристи вирушають вгору за течією Пруту (синій колір маркіровки) до роздоріжжя і повертають ліворуч на шосейну дорогу, що веде на полонину Пожижев-ську. Стежка праворуч йде до полонини Заросляк і далі на Закарпаття. Піднявшись на полонину Пожижевську, оглянемо наукову базу Академії Наук УРСР.
По добре примітній лісовій стежці через полонину Данцир йдемо до підніжжя Великих та Малих Кізлів. Тут влаштовуємо нічліг. Чабани, що приходять на туристський вогник, розповідають багато цікавого про цей чудовий край, про свою працю. І непомітно, під тріск дров у вогнищі і веселі пісні туристів, пройде вечір.
Вранці підйом на Говерлу. Від місця нічлігу ледь помітна стежка в'ється по схилах полонини Данцир і піднімається на Головний Чорногірський хребет, де за вершинами Пожижев-ської і Брецкула височить у своїй вранішній красі Говерла. На шлях до вершини витрачається близько двох годин,
Залишивши на вершині Говерли записку, повертаємось на місце нічлігу. Ми проведемо тут ще одну ніч. По обіді відпочиваємо, а потім оглядаємо один з найкращих куточків Карпат—скелі Великі і Малі Кізли.
Стрімко врізаються скелі в небо, немов гострі роги гірського козла. Внизу в ущелині шумить Прутець, у якому водиться форель, що через водопади та перекати пробралась аж сюди, у верхів'я.
Вранці стежкою, що в'ється схилами Кізлів, виходимо на невеличке гірське плато біля вершини Туркул. Далі стежка повертає вліво. Орієнтуючись на ледь помітну біло-голубу маркіровку, йдемо до озера Несамовитого. Озеро з'являється зовсім несподівано серед зарослів сланкої сосни, чорниць і полонинських трав.
Озеро Несамовите — твердить народна легенда—бездонне і часто у горобину ніч закипає. Коли ж перехожий порушит», спокій озера — вкине камінь,— його обов'язково в дороіі застане непогода.
Легенда залишається легендою, ллє і в ній « доля ісіини. Люди оберігають озеро під злхлращення. Околиці оіаря багаті на чорниці та брусниці.
Ще кілька кроків — І пиходимо нл Головний Чорної Ірс ииий хребет. Стежкою, по схилу хробіл нлд озером, пирушлгмо до Чорної гори (Попа Ішамл). Погрібно проиги ще Л) нм. Обід застає нас на схилах Бребенескула.
Дорога йде схилами ЧорногІрського хребіл. Спуски чергуються з підйомами. Відчувається, що сильнішає пігер. Де-не-де зустрічаються дротяні загородження часів першої світової війни. Сліди минулого навіть тут, до рідко заходять люди, видно часто. Траншеї, розвалені бліндажі, гільзи, датовані 1916 р. низенькі стовпчики колишнього чесько-польського кордону. Півстоліття тому тут точилися кровопролитні бої, в яких простий люд наклав головами, захищаючи інтереси багатіїв.
