Понеділок, 25.09.2017, 21:47Головна | Реєстрація | Вхід

Меню сайту

Пошук

Логін:
Пароль:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Художнє ткацтво

Художнє ткацтво


На землях Прикарпаття ткацтво має багату історію, яка сягає глибини віків. Про це свідчать численні археологічні знахідки прядильного й ткацького знаряддя, що належать до трипільської культури, рештки самих тканин, знайдених у скіфських курганах (IV -1 століття до Р.Хр.) і слов'янських курганах (Х-ХІ століття н.е.)

Окремі відомості про виробництво тканин з льону й конопель місцевого походження подають письмові джерела часів Київської Русі. Крім тканин із простим переплетенням та з вибивним узором, відомі були тканини з орнаментом, утвореним способом комбінування переплетень ниток основи й піткання. Такого типу тканини знайдено під час розкопок у Крилосі, Вікторові, Поточищі Івано-Франківської області.

X століттям датуються згадки про сукно, з якого шили свити й опанчі. З вовняних тканин відома була серм'яга - грубе сукно натурального кольору вовни та сірячини, з якої виготовляли верхній одяг, з готових виробів - вовняні коци з довгим ворсом, що їх одягали як плащі.

На розвиток ткацтва впливали історичні, соціально-економічні умови та побутові потреби населення в одязі, тканинах для обладнання житла. Вік характеризувався поступовим удосконаленням знарядь, технік ткання, застосуванням нових! видів  сировини,  збагаченням орнаментально-композиційного та кольорового вирішення. Спочатку тканини виготовляли для власного вжитку, та згодом почали виділятися окремі ткачі, цілі сім'ї, для яких ткацтво було родинною професією. Поступово вдоскона­лювалися знаряддя, техніки ткання, застосовувались нові види сировини^збагачувалось орнамєнтально-композиційне та кольорове вирішення виробів.

У ІХ-Х століттях починається відокремлення ремесла від сільського господарства. З часом ткацтво розмежовується на сільське і міське ремесло, що призвело до виникнення й співіснування двох його форм - народного домашнього промислу та цехового ремесла, яке поступово переросло в мануфактури (XVII-XIX століття) та фабричні підприємства (ХІХ-ХХ століття). 

У XVI столітті ткацтво було широко розповсюджене, воно розподілялося на окремі галузі з виробництва килимів, сукна, шовкових тканин, гафтів, рушників. У ХУ-ХУІ століттях поширюється виробництво сукна у "фолюшах" (сукновальні при млинах в Рогатині, на високогір'ї Бойківщини). У 1482 році працював млин із сукновальнею на Гуцульщині, в с. Березові, з 1515 року збереглася згадка про млин ("вальник") для ущільнення сукна в Делятині. Є відомості про мануфактурне виробництво шовкових і золотолитих тканин на західних землях, у тому числі з 1644 року - в місті Станіславі. У Станіс-лавській мануфактурі працював відомий златоглавник Іван Манджарський, який сконструював так звані "маглі" для прасування золотолитих тканин.

Проте процес активного збільшення фабричного випуску тканин призводив до зниження їх художньої якості. Домашнє ж ткацтво століттями зберігало стійкі традиційні народні форми й використовувало місцеву сировину - льон, коноплі, овечу вовну. Всі процеси копіткої обробки сировини викону­вали жінки у вільний від польових робіт час. Від підготовки сировини, обробки волокон, процесів прядіння, характеру зсукування ниток, техніки ткання й декорування тканини, вибілювання, прасування залежала якість виробу. З льону виготовляли м'які, з легким охристим відтінком полотна, із конопель - тугіші, зеленуваті, подекуди практи­кувалось змішування льону й конопель. Були свої таємниці й при підготовці овечої вовни. На Гуцульщині, наприклад, її поливали лугом із спалених букових дерев, щоб вона була м'якшою й еластичнішою. Залежно від призначення, пряли різні нитки. Так, на запаски, стрічки, пояси використовували тугіше скручені рівні й тонкі нитки, рівні, але товстіші - на ліжники, нерівномірну нитку пряли на сукно для сердаків, сіряків.

Виготовляли тканини на ручних горизонтальних ткацьких верстатах» відомих ще з дотатарських часів. їм передували верстати вертикальної будови, які трансформувались на наших землях у різноманітної форми та призначення вертикальні кросенця, що й дотепер служать для виготовлення стрічок, поясів тощо. Тканина утворюється при переплетенні двох систем ниток - основи й піткання (утку), з допомогою різної кількості підніжок (ремізок). На верстаті з двома ремізками виготовляють прості полотна для сорочок, переміток, а з чотирма-шістьма - тчуть чиноваті (фактурні) тканини для рушників, скатертин, верет. При перебірному тканні (перетині, забируванні) тло створюють полотняним переплетенням, а рельєфний візерунок прокладають перебором вручну або "на прутиках" чи "під дошку". Цією технікою виготовляли узори на святкових перемітках, пошивках, рушниках, скатертинах, веретах та ін. На особливу увагу заслуговують поперечно-смугасті (верети, плахти, ліжники, коци) і картаті тканини, в які ткачі засно­вують при краях попарні або одинарні ширші кольорові смуги для своєрідного утворення кайми. Ці тканини називаються заснівками, вони характерні для Покуття, Гуцульщини, Бойківщини.

Цікаві також дрібноузорні "павучкові", "хрестикові", "ружкові" гуцульські верети, в розвиток художнього оформлення яких великий внесок зробили Г.Герасимович, Р.Горбовий, О.Горбова, І.Библюк із Косова. їх роботи відзначаються ювелірною розробкою орнаментів, вишуканим композиційним ладом, витонченим гармонійним поєднанням темно-вишневих, зелених, охристих барв. Виготовлені верети - із тонкої легкої вовняної пряжі, що надає їм ще більшої естетичної привабливості.

У наш час традиційні принципи народного ткання розви­ває відомий майстер народної творчості, лауреат Державної премії ім. Т.Г.Шевченка Г.Василапдук (с.Шешори). Композиція її творів побудована на поєднанні традиційних орнаменталь­них смуг із новим кольоровим вирішенням. Елементи народних малюнків вдало поєднано з символічними зображеннями.

Гуцульський край  ЗМІСТ







Котедж "Карпатська тиша"
 

Copyright grunyk.ucoz.ua © 2017 |