Понеділок, 25.09.2017, 21:52Головна | Реєстрація | Вхід

Меню сайту

Пошук

Логін:
Пароль:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Різьблення на дереві у творчості відомих майстрів ХХ-го століття

Різьблення на дереві у творчості відомих майстрів ХХ-го століття


Зберігаючи багатовікові традиці ху­дожньої обробки де­рева, українське різь­бярство успішно роз­вивалося у XX ст. Най­більш продуктивно відбувався цей роз­виток в регіонах укра­їнських Карпат, При­карпаття, на Полтав­щині, де в силу при­родних, економічних і соціальних факторів створилися сприятли­ві умови. Проміжною ланкою між майстра­ми, основна діяль­ність яких припадає на кін. XIX - і половину XX ст., і нашими сучасниками є творчість народних різьбярів Михайла Орисика з Лемківщини, Юрія і Семена Корпанюків, Дмитра Шкрібляка, Василя Тонюка з Гуцульщини, випускників фахових шкіл Йосипа Станька, Василя Свиди, Михайла Тулайдана, Василя Смердула, Михайла Черешньовського, Сави Мельника, Касіяна Каваса, Олександра Олешка та Інших. Багатьом майстрам довелося пройти важкі випробування, пережити голод, війну І післявоєнну розруху, образи з боку адміністративних працівників, нав'язані «фальшиві естетичні і художні догми, які завдали колосальних втрат українській національній культурі» . Членство різьбярів у творчих спілках давало можливість кращого заробітку, твори з радянсь­кою символікою мали переваги при відборі на виставки І високо оплачувались. Часто майстрам доводилося працювати напівлегально (робота над Іконостасом), що негативно відбивалося на їхній кваліфікації і майстерності. Попри всі складності майстри зберегли і розвинули самобутнє різьбярське мистецтво. їх твори і сьогодні є візитною карткою названих регіонів, гідно представля­ють Україну на міжнародному рівні.

Найвизначнішим лемківським різьбярем першої пол. XX ст. справедливо вважають Михайла Орисика (1885-1946). Цей та­лановитий майстер і художник, з малих років засвоївши від бать­ка і сусідів традиційні різьбярські прийоми круглої різьби , вперше започаткував тематичну скульптуру, яку до нього ніхто не виконував. Вдосконалюючи різьбярську техніку, М.Орисик не тільки відтворював фігурки тварин, птахів, а постійно шукав нових форм, наділяючи їх відповідними рисами. Серед його робіт значна кількість різьблених ручок до палиць, в яких вдало вкомпоно-вані голови орлів, левів, собак, то­що. Відзначився майстер і ство­ренням нових елементів рослин­ного орнаменту з листків клена, явора, дуба, жолудів, квітів, гілок винограду, яким прикрасив свої скриньки, рамки та інші побутові речі. Особливо потребують дослі­дження створені ним понад сто малюнків та начерків, більшість з яких були втілені в дереві . Виконавський рівень малюнків-стилізацій вражає правдивістю переданих деталей і творчою фа­нтазією. Можна тільки дивуватися, що їх автор не закінчував ніякої спеціальної школи, і що єдиним його вчителем було життя та на­вколишнє природне середовище. Як видно з малюнків, М. Орисик виступав і в ролі проектанта художніх меблів (лав, крісел, столів) для міських замовників. Митець досягнув успіху і в галузі сакрального різьблення, ство­ривши нові форми церковних свічників, рам для процесійних ікон, царських врат для церкви в с.Тинява та дияконських врат у с.Балутянка. При їх декоруванні вводить зображення орла, композиції з троянд, фон винограду- мотиви, що використовували лемківські різьбярі. *

Найвиразніше проявився його талант у створенні побутових сцен із фігурами людей, що принесли майстрові найбільшу сла­ву. Роботи «Араб на верблюді», «Лемко грає на дуді», «Лемко-дротар», «Лемкиня з кошиком» та інші принесли йому заслужене визнання. Творчість Михайла Орисика стала фундаментом, на якому базується лемківське piзьб^ оство сьогодні. Серед його учнів, крім п'ятьох синів ( наймолодші Андрій і Степан - члени Спілки художників України), Михайло Орисик навчав різьбярства ще і багатьох односельців. Зокрема - відомого скульптора В.Одрехівського, народних митців А.Сухорського, В.Бенча, тому його справедливо вважають і першим лемківським професійним педагогом, який увійшов до історії українського мистецтва З кінця XIX - в першій пол. XX ст. на Гуцульщині в селах Яворів, Річка, Брустури і місті Косові визначилися осередки (школи) народного різь­бярства. На першу половину XX ст. припадає основний етап творчості братів з с. Яворова Юрія та Семена Корпанюків . Вперше про їх ви­роби широка громадсь­кість довідалась з вистав­ки 1912 року в Коломиї, на якій Юрія було нагородже­но дипломом .

Наслідуючи Шкріоляка-старшого, Ю.Корпанюк (1892-1977) оздоблював свої ранні роботи тільки плоскою різьбою, згодом опанував техніки інкруста­ції деревом, бісером і перламутром. У своїх ком­позиціях розділяв деко­ровану площу на три час­тини, середню залишаючи найбільшою . Його вироби (кісята, кушки, рамка, цукорниці тощо) відзначаються простотою і стриманістю, чуттям міри і такту трактування орнаментальних композицій, що підкреслюють архітектоніку форми.

Семен Корпанюк (1894-1970) проявив себе як вправний технічний виконавець. Його роботам властиве витончене худож­нє відчуття, уміння дібрати кольорову і тональну гармонію матеріа­лів!. В 40-х роках вироби С. Корпанюка (тарелі) утверджували найвищий рівень розвитку різьбярсь кого мистецтва на Гуцуль­щині. У своїх творах брати Корпанюки інколи поєднували різьбу з інкрустацією, таким чином «підсвіжували» звучання різь­блених мотивів.

В Яворові проживають Дмитро Шкрібляк син Федора (1925 р.н.), Василь Корпанюк, син Семена, (1922 р. н.)- продовжува­чі славних традицій своїх батьків і дідів. Для творчості Д. Шкріб-ляка властиве наслідування принципів, закладених його батьком Федором і дядьками - Василем і Миколою Шкрібляками.

Сувенірні вироби  ЗМІСТ







Котедж "Карпатська тиша"
 

Copyright grunyk.ucoz.ua © 2017 |