Відпочинкова садиба "Ґруник"                                       Котедж "Карпатська тиша"

Меню сайту

Клімат

Клімат Східних Бескидів є типово гірським. На кліматичні особливості тут мають вплив, насамперед, такі фактори, як загальна циркуляція атмосфери, що відзначається переважанням протягом усього року повітряного переносу з південного заходу на північний схід, абсолютна висота гір і характер земної поверхні.

із збільшенням абсолютної висоти клімат поступово холоднішає. Середнє зниження температури в Чорногорі становить .0,47 °С/100 м. Середньорічна температура в долинах, які оточують цей массив/становить 5-6°С,"на висоті'1200 м вона знижується до 4 °С, а на висоті понад 2000 м - 0 °С. ВертикальнГзміни термічного стану відображені в ландшафті, зокрема в рослинних поясах.

Найтеплішим місяцем є липень, а найхояоднішим - січень. На вищих гірських хребтах, на полонинах з висотою понад 1000 м, середньодобова температура понад 15°С (влітку) й понад -6 °С (взимку) взагалі не фіксується.

Для долин і міжгірських улоговин типовим є-явище інверсії, яке можна спостерігати, протягом осїнньо-зимового періоду. Унаслідок інверсії в долини та улоговини спливає холодне повітря. Найхопоцнішою місцевістю в горах Гуцульщини є улоговина Селятина, де бувають зниження температури до -40 °С.

-Східні Бескиди є найвологіщим регіоном України, а північно-західний сектор Гуцульщини знаходиться у безпосередньому сусідстві з долиною Тересви, яка відносять до наймокріших місць у Карпатах (1600-1700 мм за рік). Середня кількість опадів протягом року на найвищих вершинах коливається в межах 1200-1500 мм. Головно, вона пов'язана з висотою та експозицією схилів. Із висотою кількість опадів зростає, але ця тенденція зберігається до висоти 1850 м. Найвищі вершини часто знаходяться вище хмар й тим самим отримують меншу кількість опадів (т. зв. інверсія опадів). Закарпатська частина Гуцульщини отримує значно більше опадів. Це пояснюється тим, що на південно--західних схилах часто відбувається нагромадження вологих повітряних мас і формування хмар та опадів. Середньорічна кількість опадів у Рахові становить 1122 мм, а на вищих висотах - 1300-1400 мм. Найвищі показники зафіксовані в долині Шопурки (Кобилецька.Поляна - 1488 мм). З галицької сторони головного хребта кількість опадів є значно шншою. У Яремче, яка знаходиться на подібній до Рахова абсолютній висоті, річна кількість опадів становить лише 830 мм. а гірські хребти отримують 1000-1200 мм. - У річному ході кількості опадів спостерігається два максимуме: більший — літній -у липні (біля 40% від загальної кількості), наприклад 170 мм - у долині Білої Тиси,

174 мм - у верхній частині долини Прута, 190 мм у долині Бистриці Надвірнянської) й • менший - зимовий - у грудні; два мінімуми, в січні та вересні (приблизно 60-70 мм).

Рекордну кількість опадів найчастіше фіксують протягом літніх місяців. Наприклад, 30-31 серпня 1927 р. протягом 4,5 години випало 123 мм дощу, а 23 червня 1955 р. у Верховині (Жаб'єму) — 340 мм.

Приблизно 25% від усієї кількості опадів випадає у вигляді снігу. На південно-західних схилах снігу випадає 360 мм, а на північно-східних - 270 мм..Товщина снігового покриву теж зростає з висотою. На висотах 600-800 мм товщина снігового покриву становить 20—70 см, вище 800 м н.р.м. - 100 см, а в місцях надування вітром його потужність може становити 5-6 м.

Тривалість снігового покриву теж залежить від висоти й експозиції. Наприклад, в Яремчі сніг тримається в період 27 XII—"1 III (біля 65 днів), у Селятині - 11 XII—14 III (біля 90 днів), на г. Піп-Іван (за даними обсерваторії в 1938-1939 pp.) - 5 XII—9 IV (біля 160 днів), а на полонині Пожижевській-24 XI—12 IV (біля 130 днів). На високих гірських хребтах сніговий покрив тримається біля 7-8 місяців, а в котлах півнчно-східного схилу Чорногори - навіть протягом усього літа.

- Великі опади снігу можуть бути причиною формування снігових лавин. Найбільшою лавинною небезпекою насамперед відзначаються стінки давньольодовикових котлів у Мармароських горах, на Чорногорі й Свидовці. Лавини зафіксовані також на стрімких схилах найвищих гір у Ґорганах (Сивуля, Висока, Довбушанка), Гринявських горах (Баба Людова) і Покутсько-Буковинських Карпатах (Буковець).

У горах частими є урагани. Урагани фронтального походження, що пов'язані з переходом холодного атмосферного фронту, можуть розпочатися в будь-яку частину доби. Конвенційно-орографічні урагани найчастіше проходять у другій половині дня. У горах Гуцульщини фіксують в середньому 35-40 днів з ураганними вітрами з максимумом у червні, а на великих висотах - також і в липні. Урагани тривають в середньому біля 4-5 годин, а інколи й довше. Наприклад, у Селятині 11-12 червня 1948 р. ураган тривав 37 годин.

На території Гуцульщини переважають західні вітри (біля 40% випадків) і південно^ західні (19%). Кількість днів із сильним вітром на високих хребтах гір - понад 100 (Пожижевська), в долинах їх значно менше (Яремча - 23 дні, Рахів - 18), а в міжгірських улоговинах спадає до кількох (Селятин - 6 днів).

Фенові вітри теж часто мають велику швидкість, понад 40 м/сек. Середня швидкість вітру, яка протягом пів року 1938/1939 pp. була зафіксована на Піп-Івані,-становила 9,6 м/сек, а максимальна — 11,7 м/сек; для Пожижевської ці дані становлять відповідно 15 м/сек і 40 м/сек.

Із короткого аналізу кліматичних показників можна зробити висновок, що найсприятливіші погодні умови для проведення туристичних мандрівок Гуцульщиною є восени. Ця пора рокувідзначається найменшими кількістю опадів і хмарністю, а середньомісячні температури вересня й жовтня є вищими від 5 °С. У цю пору року, поряд із сухими погодними умовами, можна побачити „моря туману" й високу прозорість повітря, яку важко застати влітку.

Характеристика гірських масивів Карпати Покутсько-БукоеинськІ

Ці гори розташовані між долинами Прута й Сучави. Північно-східна межа регіону проходить зовнішнім морфологічним уступом Карпат, який чітко простежується по лінії Делятин - Ланчин - Печеніжин - Косів - Берегомет - Красну. Від Чорногори та Гринявських полонин ці гори відмежовані пониженням: Ворохта - Верховина

(Жаб'є) — Путила — Селятин. У межах цього регіону виділяють три частини, які добре простежуються.

Південно-західна, що простягається в підніжжі хребтів Костричі й Скупової, зазначена як зона улоговин і нижчих хребтів. На північному заході розташована Ворохтянська улоговина, над Чорним Черемошем - Верховинська, а на південному сході — Путильська. У будові цієї смуги домінують слаботривкі кросненські відклади. Територія сильно розчленована потоками. Відносно добрі умови для проживання призвели до досить густої забудови цієї території й, як наслідок, малої залісненості. Характерна для Гуцульщини система розпорошеної забудови простягається тут безперервною смугою від Кривопілля до Селятина.

Середня частина є найвищою, вона розташована в межах однієї скиби. Це високий гірський хребет, що простягається від Яремчі й Ворохти до Вродини й Стража. За багатьма ознаками

{геологічними, геоморфологічними,гіпсометричними) ця зона наближена до [органів. Найвищі  ребти мають висоту понад 1450 м й складені твердими ямнен-ськими і вигодськими пісковиками. Хребти, які закладені на скибах, є асиметричними, зі стрімкими, інколи навіть обривистими північно-східними схилами й загалом спадисти¬ми південно-західними На найвищих вершинах ми бачимо великі  м'яні

розсипища, наприклад на Ротилі, Гордє, Ґрагісі, Білій Кобилі. Ця смуга охоплює чотири пасма гірських хребтів:

1.            Ягодин (1217 м) - Лисина Космацька (1466 м) - Граніт (1472 м) - Ігрець

' (1382 м) - Писаний Камінь (1222 м) - Бочків (1242 м)- Томнатйк (1160 м); _

2.            Гордє (1479 м) - Ротило (1485 м) - Біла Кобила (1476 м) - Варатин (1064 м) - Росішний (1253 м) - Чокелька (1348 м) - Чимірний (1308 м-);

3.            Грибкова <1238 м) - Синиця (1185 м) - Лвльків (943 м) - Ракова (1286 м) -Осередок (1365 m) - Магура (1313 м) - Скупова (1306 м);

4.            Китилівка (1383 м) - Великий Погар (1322 м).

Группа Горде, Ротило, Біла Кобила є найвищою в усіх Покутсько-Буковинських горах. Абсолютні висоти наближаються до 1500 м, а відносні. — понад 800 м. Водночас, ця частина є найзалісненішою серед усього регіону.

У середньому й південно-східному секторах Покутсько-Буковинських гір маємо кілька нижчих хребтів, що вирізняються правильною будовою. Цей відтинок є прикладом успадкування рельєфом особливостей геологічної будови. Випуклі антикліналі знаходяться в основі хребтів, а долини закладені вздовж синкліналей. Між Лучею і Космачем - на північному заході й Красною - на південному сході розташовані п'ять антиклінальних хребтів:

1. Кам'янистий (732 м) - Галич (683 м); 2. Карматура (916 м) - Хоменський (811 м) - Кругла (760 м) - Кам'яна (781 м); 3. Брусний (950 м) - Сокільський (896 м) -Кєрняця (877 м), 4. Річки Буковець (1060 м) - Плоске (1910 м) - Глиняни (875 м)

-              Харовів (915 м) - Магура (1015 м); 5. Терпишора (1000 м) - Максимець (985 м)

-              Черешня (900 м) - Кінашки (1089 м).

Хребти перерізані поперечними долинами Лучки, Пістинки, Рибниці, Черемоше, Серету й Сучави їхня висота лише у внутрішній частині становить понад 1000 м, а зовнішні хребти підносяться на висоту 800 м.

 Північно-західна частин Пркутсько-Буковинських гір є густозаселеною. Тут знаходяться історичні центри гуцульських поселень - Косів і Кути. На південь від

долини Білого Черемоша звертає на себе увагу значне збільшення лісистості й зменшення густоти заселення. МіжВижницею і Берегометом маємо два національних парки-Лужки і Стебник.

Гринявські гори і група Лосової

Ці гірські хребти є орографічним продовженням флішового пасма Чорногори. На південному заході долини Чорного Черемоша, Москатина й Сарати відділяють

їх від кристалічних Мармароських гір. На північному сході абсолютні висоти спадають депресії Верховина (Жаб'є) - Путила. Сучава з Ізвором і верхня Кирлібаба відділяють їх від Обчин Буковинських. У межах цього регіону виділяють дві основні частини, які розділені долиною Білого Черемоша. Західна, або ж Гринявські гори, розташовані на вододілі між долинами Чорного і Білого Черемошів. На вододілі вирізняються два паралельні хребти - Пнєвії (1585 м) -на півдні і Скупової (1579 м) - на півночі, які між собою розділені пониженням із висотою 1146 - під Стовпним. Хребет Пневія простягається від перевалу Шия (1390 м) через Бабу Людову (1586 м) і Погребтину (1610 м)до полонини Лукавиці (1506 м). Західні схили хребта є короткими й обривисто спадають до долини Чорного Черемоша. На схід відалужується низка кількакілометрової довжини бокових хребтів, які досить полого спадають до долини Білого Черемоша. Хребтова лінія є монотонною, вершини заокругленими. На пасмі можна побачити широкі й мальовничі полонини, як, наприклад, Гостів. Пнєв'є, Дошина, Дуконя, Михайлова.

У'. Хребет Скупової є коротшим, вужчим і нижчим. Західні схили не є такими стрімкими, як східні. Гребенева лінія від найвищої вершини - Скупової (1579 м)

через Жмієнський (1356) і Кренту (1350

м) поступово спадає до північного заходу, над розлом Чорного Черемоша вище Красника. Обидва хребти -з'єднані між собою поперечним залісненим хребтиком, на якому й розташована вершина Людової (1463 м).

На східній стороні долини Чорного Черемоша знаходиться група Лосової. Вона охоплює три основних хребтин східний і Найдовший - Максимець (1345 м) - Лосова (1428 м); середній -Гребенище (1370м)-Гребінь (1424 м) - Стивіора (1360 м) і західний -Яровиця (1580 м)-Томнатик(1565 м)-Дощина (1469м). Південну частину останнього з хребтів перетинає українсько-румунський кордон. Ці хребти розділені між собою глибокими долинами правих приток Білого Черемоша - Лопушної та Яловичори. Гірські хребти покривають численні полонини, але вони не є такими великими, як.у групі Пнев'я. Довжина цього регіону становить ЗО км, а ширина - 20 км.

МармароськІ гори

МармароськІ гори займають широку територію між Чорним Черемошем, Саратою, Кирлібабою, верхів'ями Золотої Бистриці, Вишовом і Білою Тисою.

З півночі пер. Шибений (1339 м) відділяє їх від Чорногори, пер. Шия (1390 м), що . розташований на вододілі Чорного і Білого Черемошів - від Гринявських гір,

а пер. Прислоп (1418 м) - від Роднянських гір - з півдня. Орографічною віссю цього регіону є хребет, по якому проходить українсько-румунський кордон. У північно-західній частині - від злиття Тиси й Вишова до Стога — хребет простягається у широтному напрямі, а від Стога до пер. Прислоп -у меридіональному. На цьому хребті можна виділити масиви: Піп-Івана Мармароського (1936 м), Ненески (1820 м), Стога (1651 м), Чивчинських гір (Чивчин, 1769 м, Лостун, 1654 м, Будийовська Велика, 1678 м), Гнетеси (1769) і Кречелі (1855 м). Від головного хребта відгалужуються численні бокові відроги. Західний відріг, який спадає над Вишовом і Русковою, є довгим і в своїй серединній частині розширюється в широкі гірські вузли зі значними оригінальними рисами, наприклад, масив Фаркеу (1961 м) і Міхайлекула (1920 м) - найвищого в цьому регіоні, Петроса Будийовського (1854 м), Торояги (1939 м) і Гребеня (1590 м). Відроги, які спадають до долини Чорного Черемоша, є короткими (до 7 км завдовжки) й, за винятком при¬кордонних вершин Стога й Лостуна, не особливо вирізняються в рельєфі. До Мармароських гір зараховують також хребет Чорний Діл (1491 м) на східній стороні долини Білого Черемоша, масив Цімбослави (1616 м), а також розташовані    на    розгалуженні Кирлібаби й Золотої Бистриці гори Цібо (Капул, 1616 м).

Описувана частина Карпат має -досить складну стратиграфію й те-ктоніку. Основні геологічні структури -простягаються від північного заходу на .південний схід. Серединна смуга, яка простягається від Рахова й Богдана до

Борші й витоків Білого .Черемоша, складена палеозойськими кристалі-чними породами (кристалічні сланці, гнейси), а також пермськими та мезозойськими .осадовими породами (вапняки, доломіти). Ця смуга покриває флішові верстви крейди - т. з в: зовнішній фліш - від північного сходу й т. зв. мармароський фліш — від південного заходу. У загальному вигляді, ці зони є насунутими одна на одну в напрямі з південного заходу на північний схід. Зокрема, серединна („кристалічна") смуза залягає частково на зовнішньому фліші", а на ньому в свою чергу знаходиться шар мармароського фліша. Особливості геологічної будови досить чітко відображені в морфології території меншими чи більшими останцями. Наприклад, масив Чивчина сформований куполом базальтів і вапняків, яка залягають на зовнішньому фліші. Аналогічну будову мають розташована поряд Попадя й околиці Будийовської Великої, де розташований великий покрив базальтових і вапнякових відкладів, які також знаходяться на фліші. Наступні фрагменти мармароського флішу на кристалічних сланцях серединної смуги збереглися у вигляді крил, сформованих із фактично рівнолростертих пісковиків і конгломератів. Іншим покривом цих порід сформований кордонний хребет від вершини Піріє (1550 м) до Гнетеси (1762 м). На Комановій і Гнетесі можна побачити мальовничі скелі.

Найвищі вершини Мармароських гір знаходяться в серединній (кристалічній) смузі. Вони сформовані базальтами (Петрос, Фаркеу, Чивчин), андезитами.

(Торояґа), гнейсами (Піп-Іван, Гребень), вапняками й доломітами (Міхайлекул). Тут поширений типовий альпійський ландшафт із гострими вершинами й скелястими гребенями (наприклад, Петріцуа), оголеними скелями (Ріатра Арса над долиною Васеру, Мокринів Камінь над Чорним Черемошем, Чорний Діл) й значними відносними перевищеннями. У зоні поширення фліша форми рельєфу є згладженішими, прикладом чого є заокруглені вершини Стога й Ненески.

У плейстоценову епоху найвищі масиви Мармароських гір були покриті гіським зледенінням. Цирки й морени залишилися під Піп-Іваном, Фаркеу та Михайлекулом, Ненескою, Петросом Будийовським, Торояґою. У той час снігова границя проходила тут на висотах 1460-1560 м, а найдовший льодовик знаходився під Піп-Іваном й мав 2,5 км завдовжки. У масиві Чивчинських гір давньольодовиковий цирк знаходиться на південно-східному схилі Хітанки. У цьому місці льодовик був досить коротким (до 500 м завдовжки).

Слід зауважити, що назва „Мармароські гори" в цьому широкому розумінні застосовується польськими і Румунськими дослідниками. В українській географічній літературі вона окреслюється масивом Піп-Івана Мармароського та Фаркеу, який розташований на розгалуженні Рушкової Ріки й Тиси. Цей хребет ряд угорських j чехословацьких дослідників називають Рахівськими горами.

Свидовець

Описуване пасмо, що належить .до ланцюга Полонинських Бескидів, від Чорногори відділяє закладена в розломі долина Чорної Тиси, і від полонини Красної-долина Тересви. Поздовжня депресія між витоками Турбача й Чорної Тиси, а також перевал Околе (1203 м) відмежовують масив Свидовця від Ґорґанів. На південь цей масив простягається до Мармароської улоговини.

Головний хребет Свидовця має форму лука, відкритого з півдня. На всій своїй протяжності, а це біля 20 км, його висота, як правило перевищує 1500 м. На півдні він розпочинається широким хребтом Старої (1472 м), у північному напрямі від якої розташована двовершинна Близниця (1880 м) - найвища точка масиву. ІНа захід від Близ ниці хребет фіксується вершинами: Стіг (1707 м), Татульська {1774 м), Ворожесок (1735 м), Тодяска (1766 м), Унгаряска (1711 м), Куртяска (1626 м) й закінчується масивом Темпи (1639 м).

Від цього основного хребта на північ відходить кілька коротких відног": Подлула (1634 м) - Берляска (1560 м), Татарука (1710 м), Ворожеска (1506 м) і Менчіл (1405 м). У південному напрямі теж відходять чотири паралельних, дуже довгих хребти, що сягають 35 км завдовжки, й які називають плаями або ж планками. Географи це розташування вважають унікальних явищем для всіх Карпат. Від заходу на схід плайки мають окремі назви: Апецька, Гласкулова, Стайкова та Близницька.

Гірський масив Свидовця сформований переважно конгломератами й піс¬ковиками крейдового віку, які відносяться до кількох покривів, насунутих один на один в напрямі від південного заходу на південний схід. Найвищими вершини на плайках є Апецька (1511 м), Опреса (1484 м), Менчул Малий (1381 м)іДумен (1391 м) й складені вони флішом поркулецького покриву. Натомість, головний хребет Свидовця з Близницею, Татульською, Подлупою і Темпою сформований породами дуклянського насуву.

На висотах 1400-1700 м фіксується т. зв. полонинська поверхня вирівнювання, її формують вершини з більш-менш однаковою висотою й пологі хребти, нахил Яких не перевищує 10°. Досить контрастно проти них виглядають останці Унгаряски, Трояски, Тодяски та Близ-ниці, а в на плайках Апецька та Опреса.

На формування рельєфу Свидовця величезний вплив мали прейстоценові зледеніння, сліди яких ми бачимо насамперед на північних схилах

головного хребта. Уже в 1906 р. Є. Ромер описав тутешні польодовикові  долини. Найбільші з них  находяться у верхніх частинах долин Апшинця (по дві під Татарукою, Трояскою і Татульською) і Свидовця (під Близницею). Максимальна довжина льодовиків становила до 3 км, а ширина 200 м. Є. Ромер вказував на те, що масив двічі покривався зледенінням. Особливістю ландшафту Свидовця

є мальовничі озера, яких тут нараховують сім. Найбільші з них Апшинець (1,2 га), Ворожеска (0,7 га) і під Тодяскою \ (1,2 га).

Дуже контрастними є відмінності у рельєфі північних і південних СХИЛІВ ' головного хребта Свидовця. Північні схили є дуже стрімкими, а стінки котлів, які лідлирають головний хребет - фактично обривистими. Південні схили, навпаки, . більш пологіші, покриті широкими полонинами, які переходять у плайки, що поступово спадають до долини Тиси.

Чорногора

Чорногора є найвищим гірським масивом України й усіх Бескидів (Зовнішніх Карпат). Найвищою вершиною масиву є Говерла (2061 м). Чорногора розташована між долинами Чорної Тиси й Прута --з півночі, й Білої Тиси, Шибеного та Чорного Черемоша - з півдня. Татарський (або ж Яблуницький) перевал (931 м) відмежовує її від Ґорґанів. а перевал Шибений (1339 м) - від Мармароських гір. До цього гірського масиву також відносять хребти Кукула • 539 м) й Костричі (1586 м).

Головний хребет Чорногори простягається від Петроса (2020 м) через Говерлу (2061 м) й до Піп-Івана (2028 м). Він має форму великого гірського валу ЗО км завдовжки з середньою висотою 1800 м. На хребті знаходяться біля 20 вершин висотою понад 1700 м, із яких шість двотисячників.

Зі сходу паралельно до нього простягаються нижчі хребти, які розділені між собою долиною Прута й лівих приток Чорного Черемоша: Шпиці(1864 м) -Смотрич (1896 м) - Стайки (1745 м), Козьмеска (1572 м) - Маришевська (1564 м) -Скорушний (1551 м), а також уже згадувані пасма Кукула (1539 м) та Костричі (1586 м).

Масив формують флішові породи чорногірського та поркулецького покривів У першому з покривів вирізняємо три зони. Головний хребет - від Говерли до '."ілЧвана.-а також ряд паралельних хребтів (Шпиці, Смотрець та ін.) складені т зв. чорногірськими пісковиками та конгломератами (крейда - третинний вік), як мають форму синкліналі, нахиленої в північно-східному напрямі. Нижчі хребти мають моноклінальну будову, мають стрімкі північно-східні схили, що закладені в головах пластів, й пологими південно-західними схилами, нахил яких е наближеним до простягання пластів порід. Ця будова добре простежується в будові привершинної частини Говерли. У деяких місцях ці пласти залягають фактично вертикально

Кізли в Чорногорі

Серединна зона, шо простягається між головним хребтом та хребтами Кукула й Костричі, має форму антикліналі. Чорногірські пісковики та конгломерати простягаються тут лише в синкліналі Козьмески - Маришевської, що чудово відображено в орографії. На решті території ми бачимо численні складки, сформовані легко піддатливими до руйнування сланцями, що й спричинило до формування досить широких долин. Бистреця, Дземброні та Озірного. У північно-східній частині Чорногори знаходиться вал Кукул - Кострича -Скупова. Він сформований твердими іноцерамовими шарами верхньої крейди, які спадають у південно-західному напрямі. її насув на центральнокарпатську-депресію добре відображений у рельєфі.

Поркулецька зона вклинюється в північно-західну частину Чорногори тектонічним покривом у формі півострова. У її насуві знаходиться лише масив Петроса. Він сформований із конгломератів та грубошаруватих пісковиків (т. зв. чорногірськаформація), що нахилені на південний захід. Відносно пологі відроги Шешула назагал відображають напрям простягання шарів порід.

Надзвичайно цікавою геологічною будовою відзначається зниження головного хребта біля східного підніжжя Петроса. На протязі близько двох кілометрів, між поркулецьким і чорногірським покривами,, на денну поверхню виходять форми т. зв. олістбстромової формації. До цього сланцево-пісковиковового фліша входять олістоліти. тобто блоки- чужорідних скель, які зсунуті до сендиментаційного басейну. Під Петросом знаходимо карбонатні олістоліти й вулканічні скелі (базальти).

У межах чорногірського покриву переважає інверсійний рельєф. Головний хребет закладений на синкліналі, а прогин Бистреця відповідає антикліналі.

Найхарактернішою рисою морфології Чорногори є давньольодовиковий рельєф верхніх частин долин, які врізаються в головний хребет із північного сходу. Протягом плейстоцену масив двічі покривався зледеніннями. Снігова границя знаходилася тоді на висоті 1450-1528 м, а довжина льодовиків становила 2-6,5 км. Найбільщий із льодовиків заповнював долину Прута - від

витоків до підніжжя хребта Мариш. Менші знаходилися в долинах приток

Бистреця (Чорного і Мреїв), Дземброні, Погорільця І Бребенескула. Типовим елементом давньольодовикового рельєфу Чорногори є кари. Найкраще

виробленими є цирки під Говерпою (говерлянський, заросляцький), Пожижевською (західний і східний), вершиною Ребра (котли Гаджини),

Бребенескулом (котел Кізіх Улогів), Мунчелом і Дзембронею, Піп-Іваном, а також під Гутином Томнатиком. Гляціальні форми (кари, морени) часто збереглися в рельєфі північно-східного схилу Чорногори. Натомість, на південно-західних схилах переважають зсувні форми. У багатьох місцях ніші й рови заповнені невеличкими озерцями, прикладом чого може бути полонина ОзірниЙ між Брескулом і Туркулом. Окрім цього, великі зсуви знаходяться в долині Погорільця на південних схилах Смотреця й Стайок, а також під Шурином. Останній зсув довжиною близько 3,5 км відносять до найдовших у Бескидах.

У масиві Чорногори знаходиться біля 20 озер. Територія лише п'яти з них перевищує 0,1 га, із них лише два - Бребенескульське під Гутином Томнатиком і Несамовите - мають гляціальне походження. Водночас ці озера є найбільшими в Чорногорі, їхня поверхня становить відповідно 5,9 і 3,9 га.

Чорногора відзначається особливим розподілом рослинних поясів, відмінним від інших масивів Полонинських Бескидів. Верхня межа лісу тут проходить особливо високо й у деяких місцях сягає 1670 м. Тут простежуємо два лісових пояси, але вони по-різному виглядають на північних і. південних схилах,:На перших із них до висоти біля 1300 м переважають букові ліси, а вище - смерекові з домішкою кедрової сосни. На закарпатських схилах букові ліси звужують пояс смерекових лісів-до вузької смуги,"а МІСЦЯМИ ДОХОДЯТЬ до висоти 1500 м й формують верхню межу лісу.

Найвища частина Чорногори "покрита заростями гірської сосни й зеленої вільхи, а також широкими полонинами. Серед рослинного світу характерною рисою є незвично велика кількість плейстоценових реліктів, а також мала кількість кальцефільних рослин.

Обчини Буковинські Обчина Местеканіш

Цей масив є орографічним продовженням складених флішем Гринявських гір і групи Лосової, але з погляду геологічної будови він напрошується до кристалічних Мармароських гір й є частиною Внутрішніх Східних Карпат. Від групи Лосової по українсько-румунському кордоні масив відокремлений долинами Ізвору та перевалом Кирлібаба (Бобейка). Межа з Мармароськими горами простягається вздовж долини Кирлібаби,-масиву Капула (1661 м), залишаючись по стороні останніх. Далі на півдні долина Золотої Бистриці відмежовує описувану територію від гір СуХард. Східну межу масиву проводять уздовж верхньої частини долини Молдави. На півдні Обчина Местеканіш пов'язана з кристалічним масивом Рареу-Гіумаляй. Основною віссю всього гірського масиву є хребет, який простягається від Гробів (Горбів) (1509 м) - на півночі до перевалу Местеканіш - на півдні. Згадувані вже Гроби (Горби) є важливим вузлом гірських хребтів. На північному заході вони межують із масивами Дощини й Томнатика в групі Лосової, а на північному сході - через перевал Ізвор (1130 м) - з Обчинами Буковинськими (Обчини Фередеу). На головному хребті знаходиться найвища вершина масиву - г. Лущина (1580 м), від якої цей хребет поступово спадає по всій своїй довжині у південному

Село Бобейка та перевал Кирлібаба з Горбів (1509 м) (фото A.B.)

напрямку. На захід, над долинами Кирлібаби й Бистриці,-від нього відходять кілька коротких, але високих хребтів (Татарца, 1547 м, Дедул, 1527, Ботосул, 1472 м). Східні відроги є довшими, але нижчими. Лише Стрібул сягає висоти 1480 м. У цьому масиві переважають смерекові ліси. Досить високо знаходяться оброблювані поля. На хребтах знаходяться численні полонини, як, наприклад, Магура, Гроби, Сергева, Веснарка.

Обчина Фередеу та Обчина Маре

Цей гірський масив є якнайдалі висунутою на північ частиною Молдавсько-Мунтенських Карпат. Від півночі, заходу й півдня її обмежують долини Сучави й Молдави. Східна межа визначається порогом насуву Карпат на Сучавську височину. Масив складений фактично повністю флішовими породами. Лише невеликий фрагмент над Молдавою нижче Бреази сформований палеозойськими кристалічними породами. Зниження Мол да в и ці, яке є продовженням Путильської улоговини у південно східному напрямі, розділяє масив на дві частини - західну - Обчину Фередау та східну, звану Овчиною Маре. Головний хребет Обчини Фередеу простягається від Селятина до Кімпулунга Молдавського, наближуючись у серединній своїй частині до висоти 1500 м (Вешу Великий, 1492м. Фередеу, 1478 м, Паскан, 1483 м),По йогозахідній стороні бокові хребти є короткими й стрімко спадають у долину Молдови (Гребенце, 1405 м, Гунцу, 1233 м, Маґура, 1361 м). У напрямі Молдавіци сформувалися кілька довших і нижчих відрогів, напр. Сергєва, 1221 м, Обчина Курматуріі (1036 м) та Обчина Тати на з Томнатиком (1352 м).

Обчина Маре сформована флішем сколівської зони й є продовженням орографічних елементів Покутсько-Буковинських гір. Поздовжні долини Путнишоари і Гуморулуї розділяють цей гірський масив на дві частини: західну, вищу, яка відзначається середьогірсьними рисами, та східну - із хребтами, що сягають висоти 1000 м. У першій із частин можна вирізнити три смуги підвищень. Західна, де знаходяться вершини Табора (1160 м) й Сиглосіс (1224 м), в продовженням хребта Маґури (1340 м) Серединний хребет, будучи продовженням пасма Чемірней - Корнула. формують вершини Деалу РосугтуТ Г»185м) і Бузуа (1173 м). а також розділені притоками Молдавіци хребти Лупоаца ' («65 ад), Мацріс (1047 м), Абіметуп (1026 м). Орографічною віссю масиву є хребет, який простягається від Фаркеу в долині Суча ви до Ґура Гуморулуї - в долині Молдови. Найвищими його вершинами б Бобеіца (1207 м). Скоруоат (1220 м) і Магура Вачі (1158 м) Структурно він є продовженням масиву Томнатика в Покутодо-буяовииськмх горах. У східній частині гір маємо дві смуги хребтів, розділених поперечною долиною Сучавіцм. Перший простягається від ПутнеТ дрТура Гуморулуї й фіксується підвищенням із вершинами Біцца МваузуТ (1009 ріі) - Зофла (1064 м) - Фіасінул (930 м) - Каціца (807 м). Другий формують вершини Магура (830 м) -Агонісул (930 м) - Поіана Гоціунгулуї (948 м) - Голм (873 м) - Косіасці (955 м). що знаходяться між Віковим і Сонцем.

У вищих частинах гір (Обмина Фередеу та західний фрагмент Обмина Маре) переважають смереково -ялицево-букові ліси, а в східній частині Обчини Маре (смолим» Солца«Сучавіци) збереглися букові ліси. Цей гірський масив туристи відвідують зрідка. Туристичний рух скупчується ' знаходяться монастирі, перлини середньовікової румунської ільоеничими церквами, зокрема в Гуморулуї. Молдавіці. Сучевіці юювані в центральній частині Східних Бескидів. У поперечному и Карпат еони займають місце між Бещадвми й Покутсько-Карлатами. натомість у псодовжному поділі знаходяться між Бескидами та Крайовими Карпатами Мупиоа вздовж головного карпатського хребта на протязі 80 км ото (Торунського) перевалу (941 м) на північному заході - до Лунмцмоого) перевалу - на південному сході Не заході долина эвуе їх від Бещадів. а на сході долини Прутця й Прута - від мугсьхо Буковинських Карпат, сход масив лоесю Новий Миунь - Ясень - Пороги - Пасічна -З Крайовими Карпатами Південно-західна межа, яку фіксують »ї частини Ріки, Прохудної Тереблі. Брад улова. Мокрянки. врвсулки). Турбвту А а також перевали ) та Окопе (1203 м) рорегіональні риси й юнинські Бескиди Свічі і Бистриці Надвір-поділяють Ґортани впоперек етмии ЗеяДОҐорг*ии(Хомб. веичш 1454 м Вивааесваий 1443 м). Центральні Ґорг*вни Сергеи 16*9 м. Молода. ■Щіт 1792 м. Лопала. 1742 1636* Висок». 1906 м)

У поздовжньому ПОДІЛІ виділяють ЗОВНІШНІ (або ж Скибові) Ґорґани і Внутрішні (Вододільні) Ґорґани. Більшість ґорґанських хребтів знаходяться в межах сколівського покриву.

Гірські хребти сформовані тут кількома потужними скибами, що простягаються

через увесь гірський масив. На найзовнішнішій зі скиб, т. зв. орівськіи,

знаходяться високі вершини - Чортка (1321 м) - Пасічанка (1215 М) - Синечка (1401 м). Сколівську скибу, що простягається між.Сколе та Ямною, визначають гострі хребти: Лиса (1156 м) - Ніагрин (1184 м) - Сиглос Суходоль-ський (1316 м) - Сиглос Ліповицький (1357 м). У скибі Парашки - Аршиці можна виділити два відрізки. Із західним пов'язані хребти Хому (1347 м) - Пустошаки (1427 м) -Аршиці (1557 м). Східніше долини Лімниці складка розширюється й у його межах появляються три другорядні луски. Межі основного насуву визначають Пасічний Верх (1425 м) - Станимир (1547 м) - Козя (1421 м) - Явірник (Ґорґан) (1467 м). Перший із вторинних елементів виклинюється в районі Бистриці Надвірнянської й формує вершини Садки (Козій Ґорґан, 1617 м) - Великий Медвежик (1396 м) - Хом'як (1540 м), а також Греблі (1256 м). Складка Боярина - Довбу танки відгалужується в районі Високої, звідки простягається на південний схід через Ігровець (1807 м) - Боярин (1679 м) - Поленський (1694 м) - Довбушанку (1754 м) - Синяк (1666" м). Третя з цих другорядних складок є найкоротшою. Вона " простягається між долинами Лімниці та Бистриці Надвірнянської, але в орографії відображена масивним хребтом Боревки (1595 м)-Сивулі (1836 м). Останньою з найбільших тектонічних елементів зовнішньої частини сколівської зони є скиба Зелем'янки. У західній частині Ґорґанів - це єдина зі складок, яка простягається через Пустий Горб (1314 м), Великий Гургула.т (1437 м), Тарницю (1413 м) до Яйка Ілемського (1685 м), де розділяється на дві менші скиби. Північною, званою складкою Тавпишірки, складені Яйко Перегінське (1600 м), Кінь Грофецький (1557 м) І Грофа (1752 м), Канюсяки, Ялова Клева (1568 м), Ґорґан і Кінець Ґорґану (1611 м), а також Тавпишірка (1503 м). У межах розташованої значно південніше складки Пареник розташовані Сиваня Лолинська (1543 м), Молода (1723 м), Паренки (1737 м), Верх Студенець (1605 м)-та Овул (1613 м).