Відпочинкова садиба "Ґруник"                                       Котедж "Карпатська тиша"

Меню сайту

Характеристика Карпатського НПП

ГЕОЛОГІЯ

Карпатська складчаста система складається з гірської споруди (Складчасті Карпати) і обрамляючих її прогинів - Передкарпатського (передового) і Закарпатського (внутрішнього). За характером будови в Передкарпатському прогині виділяються Зовнішня та Внутрішня зони.

Зовнішня зона прогину складена потужною товщею тортон-сарматських моласів, в основному слабо деформованою, що залягає субгоризонтально, її потужність закономірно збільшується від границі з платформою до насуву Внутрішньої зони, що пов'язане з ступінчасто-скидовими зануреннями донеогенового фундаменту зони в цьому напрямку.

Внутрішня зона утворилась на флішовій основі, має складчасто-насувну структуру, яка покривається товщею моласів потужністю 5-6 км. Ця зона, в свою чергу, поділяється на три поздовжні підзони - Дрогобицьку, Долинську і Бориславську. Характерною особливістю двох останніх є припіднята флішова основа таким чином, що моласові утворення збереглись лише в ядрах синкліналей (Покуття). Структура Внутрішньої зони утворена складками і тектонічними лусками.

Складчасті Карпати поділяються на структурно-фаціальні зони, які відмежовані регіональними насувами і розрізняються, в основному, за розрізом верхньокрейдових відкладів. Район дослідження входить до складу. Скибової(скиби-Берегівська, Оровська, Сколевська, Парашки, Зелем'янки) та Чорногорської (Говерлянська та Скупівська підзони) зон. Геологічний розріз осадової товщі цих зон складений породами крейдового і палеогенового "віку загальною потужністю 4-7 км. Характерною особливістю Скибової зони є широкий розвиток скиб (великих лусок), які поспідовно насунуті одна на одну з південного заходу на північний схід, а в деяких складках і перекривають сусідні луски. Чорногірська ж зона в межах досліджуваного району повністю перекриває Кросненську зону.

Осадові відклади на території Карпатського НПП належать до мезозою та кайнозою. Крейдові відклади Карпат досить розповсюджені і пов'язані, як правило, з зонами піднять, де вони складають ядра або крила антиклінальних складок. У Чорногірській зоні вони представлені скупівською світою (коньяк-дат). Це - світло-сірі товстошарові пісковики, що переходять в глинисто-пісковиковий фліш потужністю до 900 м. В Скибовій зоні крейдова система представлена стрийською світою, яка в привододільних частинах долини р.Прут має широке поширення. Нижня частина світи відслонюється слабо, а середня і верхня товщі складаються: перша з перешарованих фукоїдних мертелів, пісковиків, алевролітів і аргілітів, друга — з крупноритмічного   флішу   з   переважанням   середньозернистих товсторлитчастих пісковиків з незначною кількістю алевролітів і аргілітів. Стрийська світа — це потужний комплекс пісковиково-глинистого, в основному, карбонатного флішу. Яскравим прикладом стрийської світи є відслонення "Бердо" на правому березі р.Прут в с. Дора.

Палеогенові відклади найбільший розвиток одержали в Скибовій зоні. Це ямненська з яремчанським (під'ямненським) строкатоколірним горизонтом (палеоцен), манявська, вигодська, бистрицька (еоцен), менілітова; верецька, кросненська (олігоцен) світи. У Чорногірській зоні з порід цього віку (палеоцен-нижній еоцен) розповсюдження має гнилецька світа, яка представлена строкатоколірними аргілітами.

Ямненська світа у нижній частині складена строкатими аргілітами (зеленими з більшою чи меншою кількістю червонуватих прошарків, що чергуються з пісковиками) яремчанського горизонту, а вище - масивними світло-сірими і жовтуватими пісковиками, іноді вапняковистими, з прошарками і лінзами гравійників і дрібногалькових конгломератів. Окремі пласти пісковиків розділяються тонкими прошарками сірих або зеленувато-сірих аргілітів. Породи цієї світи утворюють надзвичайно естетично привабливі мікроформи рельєфу, звідки відкриваються пейзажі Горган та Чорногори.

Еоценові відклади складені світлими масивними невапняковистими пісковиками, що поступово переходять в шари тонкоритмічного перешарування зелених аргілітів і пісковиків. Нижню частину еоценового розрізу складає манявська світа — це зелені аргіліти, невапняковисті, іноді кремнисті, з прошарками дрібнозернистих пісковиків чи аргілітів, що характеризуються розвитком чисельних дрібних, часто двосторонніх, ієрогліфів (горбкові, валикові). Вигодську світу (середній еоцен) дуже важко відрізнити від ямненської і в зв'язку з цим у геологів виникають різні думки. Це стосується навіть класичного місцезнаходження біля сЯмна. В своєму типовому вигляді вигодська світа представлена жовтувато- або бурувато-сірими масивними пісковиками, середньо- і дрібнозернистими, але інколи вміщаючими прошарки і лінзи крупнозернистих пісковиків, гравійників, і конгломератів з галькою із екзотичного матеріалу. Виходи вигодської світи на поверхню йдуть паралельними смугами південніше до манявської світи. Ще південніше простежуються породи бистрицької світи (верхній еоцен). Ця світа поділяється на дві частини: нижню (зелені, а внизу і сірі глини, що чергуються з пісковиками) та верхню (зелені глини з тонкими прошарками пісковиків та аргілітів).

Олігоцен починається з відкладів менілітової серії (нижньо-, середиьо-та верхньоменілітова світи) — чорних та шоколадних невапняковистмх аргілітів з прошарками тонкошаруватих роговиків та пісковиків. У відкладах цієї серії знайдено багато рибних решток (луска, частини скелета), раковини форамініфер і радіолярій. Верецька світа є перехідною до кросненської, тому вона складена елементами менілітової і кросненської світ (чорні менілітові та сірі вапняковисті аргіліти). Нижньокросненська світа представляє собою потужні пачки масивних та товстошарових пісковиків, верхньокросненська — темно-сірі і попелясті вапняковисті аргіліти і глини з незначними тонкими прошарками голубувато-сірих пісковиків та алевролітів. світа завершує палеогеновий розріз Скибової зони.

Міоценові (неоген) породи поширені поза межами парку, у Передкарпатському крайовому прогині.

Пліоценові відклади збереглись фрагментарно. Ними складені площадки високих (ІХ-ХХ/ІІ) надзаплавних терас та вододіли. Серед відкладів переважають глини, суглинки, супіски та алювій різного механічного складу бурого та червоного (з відтінками) кольорів.

Карпати та Передкарпаття майже суцільним плащем покриті четвертинними відкладами. Серед них виділяються такі генетичні типи: елювіальні, делювіальні, алювіальні, колювіальні, гляціальні, еолові, соліфлюкційні, пролювіальні тощо.

Карпати та Передкарпаття майже суцільним плащем покриті четвертинними відкладами. Серед них виділяються такі генетичні типи, елювіальні, делювіальні, алювіальні, колювіальні, гляціальні, еолові, соліфлюкційні, пролювіальні, флювіо-гляціальні і озерно-льодовикові.

Найбільш розповсюдженими в Карпатах є нерозчленовані елювіально-делювіальні відклади, потужність яких, як правило, рідко перевищує 1-2 м. За літологічним складом виділяються кам'янисто-брилові, кам'янисто-щебнисті, щебнисто-глинисті та глинисті їх різновидності.

Делювіальні відклади зустрічаються на схилах, звичайно, біля їх підніжжя, де вони змішуються з колювієм. Літологічно характер делювію зумовлений давнішими корінними гірськими породами. Колювіальні відклади зустрічаються, в основному, в місцях проявів гравітаційних процесів (смт.Ворохта, с.Саджавка, хребет Явірник, г.Маришевська). Найменш пов'язаними з літологічними особливостями даної місцевості є алювіальні відклади. В Передкарпатті вони складені галькою, гравієм, піском, які перекриті суглинистим матеріалом. У Карпатах алювіальні відклади давніх долин часто перекриті делювіально-колювіальними, а в Передкарпатті місцями виходять на денну поверхню. Галечниковий алювій четвертинних терас в горах перекритий суглинками незначної потужності, а в Передкарпатті - суглинистим матеріалом значної потужності.

Льодовикові відклади представлені в горах моренами гірських льодовиків (підніжжя гір Говерла, Брескул, Пожижевська, Данцеж, Туркул). Вони складені грубим, переважно валунно-пісковиковим матеріалом, який спускається по долинах рік і потоків до висоти 900 м над рівнем моря.

Еолові відклади в Передкарпатті зустрічаються у вигляді лесових порід, соліфлюкційні — приурочені до високогір'я. Пролювій досить широко розповсюджений в Карпатах і Передкарпатті (конуси виносів тимчасових водотоків)

Флювіо-гляціальні відклади, які утворені талими водами льодовиків, обрамляють морену і складені в Карпатах галечником і перемитими суглинками. В районах гірського зледеніння Карпат відомі озерно-льодовикові відклади, які представлені глинами, сфагновими і пушицево-сфагновими торфами. Торфовища зустрічаються і на ІІІ-ІУ надзаплавних терасах, де вони складені сфагновим, рідше трав'янисто-сфагновим торфом.

ЗАГАЛЬНІ РИСИ РЕЛЬЄФУ

Територія Карпатського НПП входить до складу Полонинсько-Чорногірської-(район альпійського і середньогірного рельєфу гірських груп Свидівця і Чорногори), Вододільно-Верховинської (Ворохта-Путильське давньотерасове низькогір'я) та Зовнішньо-Карпатської (район середньовисотних Скибових Горган з кам'яними розсипами і глибокими поперечними долинами та район низькогірного рельєфу крайових хребтів і Верхньо-Дністровських Бескид) областей.

Долина Пруту в межах Чорногірської області утворена в смузі поширення Чорногірської структурно-фаціальної зони, де виділяються невеликі луски і покриви, що насунуті в північно-східному напрямку на Скибову зону. Це надає Чорногірському хребту виразної асиметрії (північно-східні схили крутіші). Тут переважає радіальний характер розчленування, розвинуті форми давнього зледеніння. Б.Свідерський вказував на сліди двох комплексів моренних відкладів, що свідчить про дворазове зледеніння Чорногори. Крім реліктово-гляціальних форм, на Чорногорі розповсюджені глибокі ерозійні форми (долини верхів'їв Пруту і його приток), конуси виносів, осипи, зсуви.

В долині р. Прут Чорногірський масив представлений трьома паралельними хребтами, які витягнуті з північного заходу на південний схід. Північніше головного хребта розміщені розчленовані витоками Пруту і його притоками хребти з вершинами Козмєска (1571 м) і Маришевська (1567 м), а також хребет з вершиною Кукул (1539 м).

В околицях смт. Ворохта р.Прут має характер поздовжньої долини. В місцях, де долина збігається з простяганням моноклінальних структур, у руслі виникають характерні поздовжні пороги, які називають "пороги-ребра"-Розповсюджені тут ямненські пісковики звужують долину і обумовлюють круті схили; бічні притоки в цьому місці мають вигляд глибоких ущелин.

У межах Скибової зони виділяється декілька відокремлених хребтів, які витягнуті з північного заходу на південний схід. Найпівденніше простягається хребет Явірник, який вкритий кам'яними розсипами та ріками, обвальними стінками, осипами. Північно-східні схили хребта мають крутизну 35-45°. В пригребеневій частині на прЪмЬкку 2.5 км виходи ямненського пісковика утворюють круту обвальну стінку. Південно-східна частина хребта Явірник декількома відрогами виходить до долини р.Прут. Пригребеневі частини хребта зайняті полого випуклими вирівняними поверхнями шириною 50-150 м. Описана частина хребта складена відкладами стрийської світи і має значно менші абсолютні висоти (максимальна - 1243.1 м), ніж північно-західна, на яку приходиться максимум висот хребта (1300-1431.9 м н.р.м.).

Круті північно-східні схили хребта розчленовані долинами рік Чепелів, Багровець, Явірник. Глибоко врізуючись в пісковики стрийської і вигодської світ, потоки мають V-подібні форми долин, обривисті корінні береги, що нагадують неглибокі ущелини. Глибина розчленування схилів досягає 250-300 м і більше. Переважну площу займають схили інтенсивного площинного

змиву з великою кількістю ерозійних ритвин і промивин. На поверхні велика кількість глибистого і щебнистого матеріалу Потужність делювію незначна. В місцях виходу твердих пісковиків стрийської світи зустрічаються ділянки обвально-осипних схилів (верхів'я р.Багровець). Глибина врізу ярів, які зустрічаються повсюди, досягає 5-10 і більше метрів.

Продовженням хребта Явірник на правобережжі є хребет з вершинами Ягоди (1216.5 м), Куніклива (1261.0 м), Чорний Погар (1266.1 м), Гордя Добриківська (1356.8 м), Гордя (1478.1 м), який є вододілом рік Прутець Чемигівський і Піги. М'які стрийські пісковикиобумовлюють вирівняність його пригребеневої частини. В місцях виходів твердих ямненських пісковиків хребет має скелясті схили (30-40°) та куполоподібні вершини, що вкриті кам'яними розсипами. Північно-східні схили хребта розчленовані чисельними широко розгалуженими лівими притоками Прутця Чемигівського (p.p. Полумистий, Копчин, Шекелівка, Сиголка). Крутизна пригребеневих частин схилів коливається в межах 25-35°. На схилах переважає інтенсивний площинний змив, інколи зсуви. В середнім частинах схилів крутизна зменшується до 15-25°, зустрічаються зсувні ділянки. Вихід на поверхню твердих ямненських пісковиків спричинив наявність тут масивних куполоподібних вершин, вкритих кам'яними розсипами, мають місце скельні виходи та обвально-осипні ділянки.

Крайньою південно-східною вершиною в цій групі є г. Лисина Космацька (1465.5 м), на північному заході виділяються вершини Шекелівка (1284 м), Гига (1117 м), Під Бердами (1301.8 м), схили яких вкриті схиловими розсипами та осипами.

Північніше виділяються такі ж куполоподібні вершини (г. Горган - 1049 м, г. Малий Погар - 1076 м). В околицях м.Яремча на лівобережжі Пруту з вершинами і гребенями пов'язана наявність скельних виходів, до долин потоків приурочені ділянки обвально-осипних схилів, особливо на лівобережжі р. Жонка, а в пригребеневій частині хребта з вершиною Синячка (1401.5 м) - наявність кам'яних розсипів. Морфологічно долини нагадують ущелини, а самі ріки є селенебезпечними.

Хребтом Під Буківцем хребет Явірник з'єднується з хребтом з вершиною Синячка. В пригребеневій частині хребта простежується вузька (50-80 м) смуга пологовипуклої вирівняної поверхні. Крутизна схилів з висотою змінюється від 15-20 до 35т40°. Основну площу займають схили інтенсивного змиву з незначними осипами.

Крайнім хребтом Горган (г.г. Велика Рокита - 1110.7 м, Мала Рокита -1105.9 м, Стеришора - 1073.8 м, Цапул - 1046.5 м) на правобережжі Пруту є вододільний хребет між правими притоками р Прутець Чемигівський та ріками Ослава і Лючка. Схили цього хребта середньої крутизни (15-25°), переважають процеси площинного змиву, в деяких місцях з давніми горбисто-зсувними дрібними формами.

Досить цікавий рельєф на території Карпатського НПП створений діяльністю постійних та тимчасових водотоків, гравітаційними та іншими

процесами. Вододіли - у вигляді гребенів з округлими конусовидними вершинами. В деяких місцях (урочище Пічний, Дрибка) р.Прут утворила свою долину, прорізавши якраз ці гребенеподібні хребти. Тут можна виділити дві ділянки, перша з яких широка терасована долина (с.Микуличин, м.Яремча) друга, — вузька, U-подібна, в деяких місцях каньйоноподібна, де зустрічаються тільки високі терасові рівні (урочище Дрибка в м.Яремча). Глибина розчленування досягає 400-500 м, причому зменшується в сторону виходу з гір. На цій ділянці р.Прут приймає 21 притоку, не рахуючи незначних. Проте, тільки р. Прутець Чемигівський та р. Прутець Яблунецький мають чітко виражений терасовий комплекс з 7-8, а в окремих місцях простежується до 12 терас.

Терасовий комплекс приток р.Прут першого порядку складається з 7-8 надзаплавних терас (інколи — до 12) та двох рівнів заплави. В будові терас беруть участь глини, суглинки, супіски, гравій.

До раннього міоцену, як вже зазначалось, розвиток геосинклінального флішового басейну завершився, пульсаційний режим поступово згасав в сторону добротівського моря, - наступав початок карпатської фази складчатості і її розвиток з південного заходу на північний схід.

Саме ці процеси, на нашу думку, і поклали початок закладці річкової мережі. Відносно первинного вигляду річкової мережі існують думки деяких вчених. Враховуючи це, на нашу думку, ситуація складалась дещо інакше. Для цього наведемо геоморфологічну характеристику вододільних ділянок Пруту з Чорним Черемошем та Чорною Тисою. Для першого вододілу характерна міжгірна сідловина висотою 930 м н.р.м. в околицях с.Кривопілля. В сторону Ч.Черемоша і Пруту від цієї сідловини протікають їхні притоки, відповідно, Ільця та Озірний. Долини цих рік ні в якому разі не можуть бути їхніми, - це досить широкі (до 3-5 км), вироблені долини, терасовані (дуже знищені постійними та тимчасовими водотоками, делювіальним зносом, зсувами тощо). До впадіння р. Ільця в Ч.Черемош остання має північний -північно-західний напрям "русла, а нижче - різко (під кутом 90 градусів) повертає на схід. Напрями течій р.Озірний та Ільця знаходяться під кутом 180 градусів, тобто діаметрально протилежні.

З вищенаведеного можна заключити, що пра-Чорний Черемош в околицях смт.Верховина протікав в північно-західному напрямі і в околицях смт.Ворохта впадав в пра-Лрут. На це наштовхує ще і те, що при сучасній водоносності Прута він не зміг би виробити таку долину. Десь в середині раннього пліоцену р.Ч.Черемош була перехоплена лівою притокою Білого Черемошу і повернула в сторону сіл Криворівня та Устеріки. Досить широкі (як для гірської ділянки) терасові площадки XVII, XVI та XV (100-250 м) та різке їх звуження в XIV і нижчих терас (20-40 м) наводить на думку, що перехоплення Чорного Черемошу відбулось в період формування любимівсько-оскольської (lrn-os) XIV надзаплавної тераси р. Прут - близько 4,6-4,7 млн. років тому.

Вододіл рік Прут та Чорна Тиса понижується в околицях сі/1 Стебний та Поляниця, досягаючи 900 м н.р.м. Крім цього, в околицях першого р.Ч.Тиса

різко повертає на південний захід, протікаючи до того в східному напрямі. Притоки Пруту (Прутець Яблунецький) та ЧТиси (Стебний) беруть свій початок на віддалі 0,7-0,8 км і течуть діаметрально протилежно. Ці факти теж наводять на думку, що р.Ч.Тиса несла від с.Стебний свої води і далі на схід по сучасній долині р.Прутець Яблунецький і в околицях с.Кремінці впадала в пра-Прут. Це, в свою чергу, веде до того, що головний карпатський вододіл проходив дещо південніше. В той час, коли р.Ч.Черемош була перехоплена, очевидно, була перехоплена і Чорна Тиса.

Цікавою була перебудова річкової мережі в околицях смт.Делятин в севастопольсько-айдарський етап. Як вже зазначалось, р.Прут в цьому місці повертала різко на південний захід, а потім на північний схід, обходячи з півдня антикліналь Слободи Рунгурської. Починаючи з околиць м.Коломия, р.Прут тече в самостійно виробленій долині. Тут р.Прут приймала велику ліву притоку - Бистрицю Надвірнянську, яка при виході з гір повертала на південний схід і текла паралельно з ним, відхиляючись все більше на південь. Після опускання осі антикліналі Слободи Рунгурської р.Прут змінила напрям русла на північно-східний і в околицях сіл Добротів та Ланчин з'єдналась з р.Бистриця Надвірнянська. Пра-долину Пруту по напряму Делятин - Березів - Яблунів - Коломия успадкували ріки Ослава та Лючка. Ця перебудова відбулась, очевидно, в час, коли р.Прут формувала XI! (ярківсько-кизил'ярську) надзаплавну терасу, тобто, 3.0-3.1 млн. років тому.

Дещо пізніше (2,8-2,9 млн. рокіатому), тобто, в богданівсько-сіверський етап, внаслідок тих же рухів земної кори та опускання Станіславської улоговини, р.Бистрицй Надвірнянська відокремилась від Пруту і понесла свої води на північний схід до р.Дністер.

Що ж стосується впадіння р. Прут в р. Дністер, то це не виключається, як і те, що цією притокою могла б бути і Бистриця Надвірнянська, яка, описуючи дугу, подібно Пруту в околицях сіл Березів і Яблунів, текла на північний схід до Дністра. Другий варіант є більш сприйнятнішим, враховуючи те, що долина р. Прут успадкувала нижче м. Коломия Передкарпатський розлом і виробила там терасовий комплекс з 17 надзаплавних терас.

КЛІМАТ ТА ПОГОДА

Віддаленість Українських Карпат від Атлантичного океану, гірський рельєф території зумовлюють формування помірно-континентального клімату, вологого і вітряного. Над Карпатами домінує західний перенос повітряних мас, напрямок яких часто змінюється через гірський бар'єр. Внаслідок цього вологий помірно-континентальний клімат різний на різних висотах і неоднаковий на всій території парку

рослинність на висотних поясах, а також на характеристику кліматотерапії на території парку. Високі та низькі температури спостерігаються порівняно рідко, тому на рослинність та комфортність відпочинку практично не впливають. Максимальна температура - +34,5°С - відмічена у 2000 році на метеопості "Підліснів", а мінімальна —37,0°С у січні 1987 року на Говерлянському метеопості.

По кількості опадів і по умовах випаровування територія парку належить до зони стійкого зволоження, а найбільш високі ділянки—до зони надмірного зволоження У розподілі опадів головну роль відіграє рельєф. Річна сума опадів коливається в межах 600-1500 мм. Максимальна кількість опадів на добу зафіксована у липні 1991 року на Женецькому метеопості - 220,2 Загальна кількість опадів, їх вид, тривалість та інтенсивність суттєво впливають на розвиток гідро мережі, виникнення паводків, селевих потоків та зсувів, на розвиток та інтенсивність ерозійних процесів.

Усі ці чинники, а також залісненість території зумовлюють високу вологість повітря, відсутність посух та суховіїв.

У межах парку середня відносна вологість повітря складає 72 %. Максимум, тобто сто відсотків, відмічається щорічно у п'яти-семи випадках, мінімум - 20 % - відмічено у березні 1990 року на метеопосту "Підліснів". Спостереження, які велись з 1986 року на шести метеопостах, показують. гПа

Літо в парку прохолодне, вологе. Саме на літній період і припадає більша частина дощів. Ясних сонячних днів мало, однак в окремі погідні дні температура може досягти 33-35° С.

Восени температура падає і зменшується кількість опадів. Погода тримається ясна і сонячна. Однак у вересні починаються заморозки.

Розподіл атмосферних опадів по населених пунктах КНПП  мм 200-,'

Ярёмча в Микуличин  Ворохта  Яблуниця  Пожижевська

Зима_на території парку досить тривала - чотири-п'ять місяців. Сніговий покрив з'являється вже в листопаді і сходить в березні-квітні. Чим більша висота над рівнем моря, тим довше там лежить сніг. Середня висота снігу в горах становить один метр. В окремих місцях утворюються замети висотою до десяти метрів. Навесні такі снігові маси дуже довго тануть, залягаючи у вигляді сніжників, які займають улоговини та пониження у рельєфі. Зникають вони, як правило,-лише в червні-липні. Сніговий покрив є вологим компонентом гірського ландшафту і вирішальним фактором лавиноутворення.

Весна починається в квітні, високо в горах - у травні-червні. Погода в цю пору року, як правило, нестійка, теплі сонячні дні часто змінються похолоданням, заморозками, часто бувають снігопади.

Важливу роль в утворенні клімату відіграють вітри. Середня швидкість вітру в міжгірських долинах не перевищує п'яти метрів на секунду, а високо в горах - 10-15. Однак в окремі дні швидкість вітру досягає 40 м/с. Такі вітри можуть спричинити значну шкоду, утворюючи вітровали в лісових масивах.

Значний діапазон абсолютних висот території парку зумовлює різний клімат в залежності від висоти над рівнем моря. В межах парку виділяють

чотири висотні термічні зони: помірну (500-850 м над рівнем моря); прохолодну (850-1200 м н.р.м.); помірно-холодну (1200-1500 м н.р.м.) та холодну (1500-2061 м н.р.м.).

У цілому ж клімат Карпатського національного природного парку сприятливий для багатої лісової та субальпійської рослинності, для розвитку туризму та активного відпочинку в усі пори року.

Для нашого регіону характерні такі типи погоди:

1             — індиферентний - незначні коливання метеорологічних умов; людина не відчуває змін у погоді;

2             — тонізуючий - зміна погоди сприятливо впливає на людину (особливо для хворих хронічною кисневою недостатністю, артеріальною гіпотонією, хронічним бронхітом);

3             — спастичний - різке похолодання, коли артеріальний тиск зростає і вміст кисню збільшується; у людей з підвищеним артеріальним тиском головні і серцеві болі пов'язані із спазмами гладкої мускулатури судин; при цьому типі погоди слід застосовувати "Відволікаючу терапію": гарячі ванни для ніг, контрастний душ, російську баню, гімнастику;

4             — гіпотензивний - менше кисню; гіпертоніки почувають себе краще;

5             — гіпоксичний - теплішає, зменшується кількість кисню; киснева недостатність.

ВОДНЕ БАГАТСТВО

На живописних схилах Карпатських гір бере початок і протікає багато річок і потоків, які об'єднуються в ріці Прут та західних притоках ріки Чорний Черемош. По днищах льодовикових карів течуть у звивистих неглибоких руслах невеликі потічки, які, зливаючись, дають початок ріці Прут — головній водній артерії парку. Прут бере свій початок біля підніжжя найвищої гори

                <.%дй.Щадає   Права чи ліва ^ притока             ; Довжина, '    Площа; j км      басейну, кіап

Прут      Дунай  Ліва       910         275 00

Форещанка       Прут      Ліва       2,6          2,2

Озірний              Прут      Права   6,8          13,4

Піги       Прут      Права   11           38,6 "

Прутець              Прут      Ліва       22           114

Яблуницький                                                 

Женець              Прут      Ліва       7,1          21,3

Прутець              Прут      Права   21           116

Чемигівський                                                 

Пічний Прут      Права" 4,2.        L. 0

Явірник               Прут      Ліва                       9,2

Жонка  Прут      Ліва       7,9          29

Кам'янка            Прут      Ліва       о *J        18,1

Боярський         Прут      Права   Л К;        1TJ

Копчин                Прутець Чем.   Ліва       4.0          10,2

Рокитний           Прутець Чем:'  ' Права 6,4          10,0

Чорний               Черемош           Права   "О /   -   856

Черемош                                                         

Шибенка            Ч.Черемош       Ліва       12           83,4 "

Погорілець       Шибенка            Ліва       10           20,4

Дземброня       Ч.Черемош       Ліва       12           43,2 ■

Бистрець            Ч.Черемош       Ліва       13           62.3

Сторінка 1 2 3