Вівторок, 17.10.2017, 16:26Головна | Реєстрація | Вхід

Меню сайту

Пошук

Логін:
Пароль:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Загальна характеристика Карпатського НПП 2

Загальна характеристика Карпатського НПП

Українських Карпат - Говерли на висоті близько 1800 м над рівнем моря і тече на північний схід. На своєму шляху він вбирає в себе чисельні потоки з екзотичними назвами: Прутець Чемигівський, Кам'янка, Жонка, Женець, Піги, Прутець Яблунецький, Гомулецьта інші Дно Прута нерівне, кам'янисте, течія швидка, тому на ріці та її притоках багато водограїв та порогів Живописний водоспад Пробій на ріці Прут у Яремчі та водоспад Гук на річці Женець приваблюють багато охочих помилуватись цим чудовим видовищем.

 

Поблизу сіл Шибени та Дземброня протікає відома, оспівана в піснях, ріка Чорний Черемош, витоки якої знаходяться у Чивчинських горах, а найбільшими притоками є річки Шибенка, Дземброня, Бистрець.

_Літо

Всі ріки, розташовані на території парку, згідно класифікації Львовича, відносяться до змішаного типу живлення з. переважанням дощового. Взимку їх наповнюють талі води, навесні вони підживлюються Снігом та дощем, а влітку дощем. Найбільше наповнюють ріки зливи, а в міжпаводні періоди -грунтові та підземні води. Дуже часто, особливо навесні та влітку, гідрологічною службою України зафіксовані селеві паводки та повені.

Режим Пруту характерний частими паводками вусі пори року- Навесні паводки зумовлені-таненням снігу. Найбільші підняття води бувають у літній період внаслідок злив та затяжних дощів у горах. Восени (кінець жовтня -початок листопада) також спостерігається підвищення рівнів води. Багаторічний стік протягом року розподіляється наступним чином: навесні і влітку він складає 55-70%, взимку найменший і досягає 10-15 % річного стоку. Максимальна витрата води р.Прут в м.Яремча за час ведення спостережень (середня багаторічна - 12,2 м3/с) відзначена в 1927 (641 м3/с) та в 1969 (1530 м3/с) роках.

Замерзають ріки неодночасно. На початку грудня на великих річках з'являється перший лід, а під Новий рік вони вже повністю вкриті кригою.

Скресають річки на початку березня. Щоправда, є зими, коли ріки повністю не замерзають, лід утворює лише забереги - намерзання криги лише біля берегів.

Повені 1730, 1887, 191 1,1913, 1927, 1933, 194CÎ947, 1948, 1955,

1957, 1959, 1965, 1968, 1969, 1970, 1972, 1973, 1974 Селеві потоки     1900, 1927, 1929, 1935, 1941, 1948, 1950, 1954, 1955, 1959, 1964, 1969, 1970, 1974

 

Крім рік і потоків, є у Ворохтянському лісництві цінні мінеральні джерела сірководневої води. А у Говерлянському та Високогірному лісництвах знаходяться невеликі озера льодовикового походження.

Найбільші з них — озеро Марічейка та озеро Несамовите, площа яких відповідно сягає семи та трьох тисяч квадратних метрів. Перше з них знаходиться на висоті 1510 метрів над рівнем моря, друге — на висоті 1750 метрів. Найбільша глибина Несамовитого-два метри, жодна річка не витікає з нього, і живиться воно лише дощами. Марічейка набагато мілкіше озеро, глибина його не перевищує 0,8 метрів, і воно з усіх сторін заростає осокою.

На території парку також знаходяться хлоридні, вуглекислі, сульфатні, гідрокарбонатні мінеральні води типу "Боржомі",- "Нарзану", "Єсентуків", "Арзні". Особливо відомі вуглекислі гідрокарбонатно-натрієві та кальцієві води, так звані "Буркути".

Є також поклади вугілля, кам'яної солі, нафти, газу, графіту, золота, кольорових металів, будівельних матеріалів, бурого вугілля, лігніту, залізних та марганцевих руд, хоча родовища останніх чотирьох копалин на даний час вважаються неперспективними.

ГРУНТИ

Грунти парку формувалися під дією різноманітних природних умов. На ці процеси впливали різні фактори, взаємодіючи і взаємодоповнюючи одні одних. Для утворення грунту має значення рельєф, геологічні субстракції, види лісів, під покривом яких утворювався шар грунту. На ґрунтовий покрив значний негативний вплив має і господарська діяльність людини, яка призводить до його деградації. Але найбільш суттєво на деякі особливості грунтів, зокрема на потужність профілю, скелетність, механічний та хімічний склад, впливають підстилаючі гірські породи.

На території парку переважають бурі гірсько-лісові грунти, а також буроземно-підзолисті, гірсько-лучно-буроземні, дернові та лучні.

Тут їх зустрічається 26 різновидів. Ростуть на них ялицеві, смерекові і букові ліси.

У межах хвойно-широколистяних лісів переважають світло-бурі грунти, а вище, в межах смерекових лісів - темно-бурі Гірський ландшафт сприяє змиванню грунтів водою, тому зустрічаються грунти різного ступеню змитості.

Бурі гірсько-лісові грунти (буроземи) поширені виключно в гірській частині області на добре дренованих материнських породах, що являють собою елювій-делювій карпатського флішу, в межах лісового поясу до висоти 1500-1550 м над рівнем моря. Утворились в умовах гірського рельєфу на схилах різної крутизни та експозиції. Особливістю материнських порід цих грунтів є їх незначна глибина, щебенистість та безкарбонатність. Сформувалися буроземи під смерековими, ялицевими та буковими лісами. Це основний вид карпатських грунтів. Залежно від крутизни та експозиції схилів ці грунти зазнають водної ерозії, а тому часто трапляються у різному ступені змитості. Утворення грунту у парку, як і в карпатському регіоні, проходить за двома типами - буроземним і підзолистим.

За механічним складом ці грунти легко- та середиьосуглинисті, дуже часто Щебенисті. Нижні горизонти мають слабкі ознаки оглеення.

У верхньому горизонті міститься 2,4-3.6 % гумусу, кількість якого з глибиною повільно зменшується. Реакція ґрунтового розчину кисла, рН сольової витяжки становить в середньому 4,4-5,3. Сума увібраних основ дорівнює 7,8-10,5, гідролітична кислотність - 3,07,5 мг-екв. на 100 г грунту, а в окремих випадках досягає великих значень (20-25 мг-екв.)

Буроземи багаті на перегній під буковими лісами, де його кількість досягає 10-15 %, а на розорюваних ділянках може зменшуватись в 4-5 разів. Своєрідний груповий склад гумусу: світлозабарвлених (жовто-бурих) рухомих фульвокислотє в два рази більше, ніж гумінових, що значною мірою зумовлює властивості та колір цих грунтів.

Особливість карпатських буроземів - великий вміст так званого рухомого алюмінію (від 14-18 до 70-100 мг на 100 г грунту), який є токсичним для рослин і разом з воднем зумовлює їх високу кислотність, кисла реакція пригнічує процеси нагромадження нітратних форм азоту, "а також доступних форм фосфору. Тому ці грунти слабо забезпечені поживними речовинами, особливо фосфором і азотом.

Орні землі на цих грунтах малопродуктивні, мають розпорошену структуру з включенням жорстви і каміння, схильні до запливання і утворення кірки під час висихання. Зате вони відзначаються добрими лісорослинними властивостями, ліси на них високого бонітету...

За особливостями рельєфу, експозиції і крутизни схилів, материнських гірських порід та умов зволоження бурі гірсько-лісові грунти поділяються на неглибокі (сума горизонтів Н + НР до 40-45 см), середньоглибокі (до 75 см), глибокі (понад 75 см), нещебенисті, щебенисті, неоглеєні та оглеєні відміни.

На виположених гірських схилах, які протягом століть використовують як природні кормові угіддя чи як орні землі, на буроземний процес ґрунтоутворення під впливом трав'янистої рослинності або агрокультури накладається дерновий грунтоутворюючий процес Гумусовий горизонт у таких фунтів біііьш темного (сірого) кольору, а тому їх часто називають дерново-буроземними. За фізико-хімічними властивостями, вмістом і складом гумусу вони майже подібні до типових буроземів. Окультурення спричинилося до зменшення їх актуальної та гідролітичної кислотності і вмісту рухомого алюмінію. їх слід розглядати, як видозмінені бурі гірсько-лісові грунти.

Буроземно-підзолисті грунти залягають на середніх та високих (четвертій-сьомій) терасах карпатських рік, переважно на їх малостічних ділянках делювіальних шлейфах схилів, рідше на вирівняних частинах вододільних плоских гребенів на висотах 400-600 м над рівнем моря.

Утворились ці грунти на нещебенистих давньоалювіальних та делювіальних відкладах важкого механічного складу. В умовах надмірного зволоження тут застосовують води і провідну роль у ґрунтоутворенні відіграє глейовий процес. Це спричинюється до збільшення рухомості сполук заліза і гумусу, зумовлює диференціацію профілю на горизонти колоїдного елювію і ілювію.

Вони мають виключно міцну горіхувату або горіхувато-призматичну структуру. Стійкість проти розмивної дії води у цих структурних агрегатів дуже велика.

У гумусовому горизонті вони вміщують у середньому 3,3 % перегною. Реакція ґрунтового розчину сильно кисла. Гідролітична кислотність висока (6,65 мг-екв. на 100 г грунту), вбірний комплекс насичений переважно катіонами водню та алюмінію. Рухомими формами поживних-речовин забезпечені дуже слабо.

Залягання у сприятливих для обробітку умовах рельєфу зумовлює їх вигідність для землеробства. Для підвищення родючості потрібно, перш за все, осушити ці грунти за допомогою відкритого або гончарного дренажу, вапнувати, вносити підвищені дози органічних та фізіологічно лужних мінеральних добрив.

Гірсько-лучно-буроземні грунти поширені в полонинському (субальпійському та альпійському) поясах на висотах понад 1500-1550 м над рівнем моря. Сформувались вони під трав'янистою та чагарниковою рослинністю карпатського високогір'я на елювії-делювії флішу. Профіль їх подібний до профілю бурих гірсько-лісових грунтів. З поверхні залягає заторфіла дернина (Но, 0-5-8 см), далі йде темно-сірий гумусовий горизонт (Н, до 20-25 см) і такої ж глибини перехідний горизонт (НР). Материнська порода представлена уламками різної величини, які змішані з дрібноземом.

Вплив дернового процесу ґрунтоутворення виявляється у темно-сірому забарвленні гумусового горизонту, акумуляції у верхніх горизонтах біогенних елементів — кальцію, калію та фосфору, утворення в скаді гумусу фракції власне гумінових кислот, пов'язаних з кальцієм. Вміст гумусу в них коливається у межах 10-15 %

Гірсько-лучно-буроземні грунти відзначаються високою актуальною (рН сольове4,5-5,0) та гідролітичною кислотністю (20-26 мг-екв. на 100 г грунту), містять багато рухомого алюмінію (близько 60 мг на 100 г грунту).

 

Для поліпшення їх родючості потрібно регулювати випас худоби і її кошарування, вапнувати або гіпсувати, боротись із заростанням полонин чагарниками (чорницею, лохиною, ялівцем).

Дернові та лучні грунти низьких терас поширені в межах заплави і перших двох надзаплавних терас карпатських рік. Утворились ці грунти під трав'янистою і чагарниковою рослинністю на алювіальних та делювіальних відкладах, знесених з гірських схилів. Складаються з такого ж "буроземного" матеріалу, що й бурі лісові грунти, а тому їх габітус також буроземний.

На підвищених і краще дренованих ділянках терас розвинулись дернові (дерново-буроземні на алювіальних відкладах), а на понижених ділянках лучні грунти. Іноді можна побачити невеличкі ділянки болотних грунтів і навіть неглибоких торфовищ.

Фізико-хімічні властивості цієї групи грунтів, склад і вміст гумусу та поживних речовин майже такі, як і в прилеглих буроземів. Вони лише більше перезволожені, хоч і непогано дренуються галечниками, які їх підстелюють. Основною їх перевагою перед іншими карпатськими грунтами є те, що вони залягають на вирівняних ділянках, не зазнають ерозії (крім заплави, на якій спостерігається розмив і намив повеневими і паводковими водами, а також бічна ерозія рік). У зв'язку з цим дернові грунти інтенсивно використовують у сільському господарстві.

-На території парку серед гірсько-лісових підзолистихтрунтів переважає

група торф'янисто-лідзолистих. За характером ілювіального горизонту ці

фунти поділяються на гумусово-підзолисті та залізисто-підзолисті. Перші

характерні для смереково-ялицевих л'ісіві другі - для ялицево-смерекових,

кедрово-смерекових та соснових.     

                       ЗЕЛЕНЕ золото        

- Природні ландшафти сучасної території Карпатського національного природного парку здавна приваблювали увагу вчених. У другій половині XIX століття окремі дослідники, Р. НегЬісІї (1861), Н. 2арак^\л/ісг (1881,1882), І_. \Л/аідІ (1888), почали проводити перші маршрутні флористичні і геоботанічні дослідження. Вивчалось поширення аборигенної флори і еколого-географічні закономірності рослинного покриву. Вже в 1889 році на основі накопиченого матеріалу відомий на той час вчений-ботанік Г Запалович опублікував перше друковане повідомлення-узагальнення про рослинний покрив Покутсько-Мармарошських Карпат, в якій досит-ь повно було зафіксовано стан рослинності на той час: видовий склад, особливості поширення видів і екологічні закономірності рослинного покриву.

В кінці XIX століття на полонині Пожижевська була організована ботанічна станція. В. 1921 р. на базі пралісів Чорногори був утворений резерват, який було запропоновано зарахувати до категорії національних парків. Після другої світової війни ботанічні дослідження в Карпатах продовжують інтенсивно розвиватися. Починаються стаціонарні дослідження флори і

 

рослинності Чорногірського масиву. В результаті п'ятидесятирічної праці вчених досить добре вивчена флора вищих судинних рослин, листяних мохів, лишайників. Особлива увага приділялась рідкісним зникаючим видам.

За геоботанічним районуванням України територія парку входить до чотирьох геоботанічних районів, які належать до трьох геоботанічних округів:

Суходільсько-Яремчанський район смереково-ялицево-букових лісів Карпатського геоботанічного округу букових лісів (північна частина парку);

Горганський район смерекових лісів у поєднанні з кам'янистими розсипами і заростями гірської сосни Гірськокарпатського округу смерекових лісів;

Чорногірсько-Мармароський район смерекових лісів у поєднанні з

заростями сланких чагарників і фрагментами субальпійських лук

Гірськокарпатського округу смерекових лісів;              -" ..

Покутсько-Мармароський. район сланких чагарників, субальпійських та альпійських сланких чагарників і полонин.

До складу парку входять висотні пояси буково-ялицевих лісів, смерекових лісів, субальпійський та альпійський. Карпати завжди вирізнялися флористичним багатством - тут нараховують близько 4,5 тис. видів, з яких 1105 проростає на території Карпатського НПП, що становить 54,9 % усієї флори Українських Карпат. Сумісне існування і взаємодія представників різних флор зумовили формування різних типів рослинності. Домінуючим типом є лісовий. Дуже поширені також луки. Менше розвинені чагарникові та болотні угруповання.

Флора КНПП формується переважно еволюційно молодими видами. Представників старших груп менше: плауноподібних (5 видів), хвощевидних (7 видів), папоротеподібні (ЗО видів); серед них є такі, що підлягають охороні, оскільки знаходяться під загрозою зникнення через особливості своєї будови, систематичну і географічну ізольованість. Найбільшу частку становить відділ покритонасінних - 1057 видів (95,7 %), які представлені 89 родинами. Найчисельніші з них айстрові (164), злакові (99), осокові (56), розові (55), ранникові (47), гвоздичні {46), бобові (41), жовтецеві (40).

Географічна структура флори парку має широку амплітуду Найбільшою кількістю відзначаються монтанний (286 видів, або 25,9 %), бореальний (273 види, або 24,7 %) та неморальний (339 видів, або 30,7 %) елементи флори. Більш обмежене поширення мають аркто-альпійський (52 види, або 2,7 %), альпійський (60 видів, або 5,4%), полізональний (64 види, або 5,8 %) та аридний (31 вид, або 2,8 %) елементи флори.

У фітосозологічному аспекті на особливу увагу заслуговують ендемічні, реліктові та інші раритетні види. До загальнокарпатських ендемів належать 12 таксонів — молочай карпатський, борідник Прайса, верба туполиста, вечірниця біла, тоція карпатська, трищетинник війчастий, королиця круглолиста, живокіст серцелистий та інші.

Особливої уваги потребують східно-карпатські ендеми (10 видів) - аконіт волосистий, смілка сумнівна, тирлич роздільний, дзвоники головчасті,

 

волошка мармароська. До раритетних таксонів належить ряд реліктів -

ліннея північна, скополія карніолійська, сосна кедрова європейська; аркто-альпійські види зустрічаються у лісовому поясі на виступах скель, вершинах, болотах — дріада восьмипелюсткова, наскельниця лежача, айстра альпійська, ситник трилусковий. Третинними реліктами є такі види широколистяних лісів як беладонна звичайна та деякі інші.

Серед лісорослинних угруповань Карпатського НПП переважають хвойні ліси. Основну площу займають угруповання з домінуванням смереки карпатської, дещо меншу з домінуванням ялиці білої, сосни лісової.

Формація букових лісів (Fagetea sylvaiicae) зосереджена в умовах помірної та помірно-холодної кліматичної зони переважно в басейні ріки Прут і займає площу 3365 га. Букові ліси в основному полідомінантні і представлені 6 субформаціями. Максимально букові ліси піднялися на висоту до 1200 м н.р.м. на вершинах Хом'як і Синяк. Характерними трав'янистими видами букових угруповань є зубниця залозиста, лунарія оживаюча, підсніжник гайовий, цибуля ведмежа, лілія лісова.

Незначне поширення мають ліси з домінуванням берези бородавчастої, вільхи сірої та клейкої.

Клейковільхові ліси трапляються окремими локалітетами на річкових терасах^ де спостерігається застійність ґрунтових вод, які протягом вегетаційного періоду стоять близько до поверхні (ур. Підліснів та Брусний). Сіровільшняки піднімаються'від передгір'я до висоти 1200м н.р.м., тобто вони поширені переважно у помірній та прохолодній кліматичних,зонах. У вологих сіровільшняках поширені види-мезофіти - тирлич вирізаний, квасениця звичайна, первоцвіт весняний. У сирих сіровільхових грудах та сугрудах переважають гігромезофіти - аконіт строкатий,астранція велика, папороть жіноча, валеріана бузинолиста. Досить звичайними компонентами сіровільшняків є також монтанні, в тому числі ендемічні, види: Аконіт молдавський, бузина червона, скополія карніолійська. На узліссях і лісових галявинах зростають билинець комарниковий, пальчатокорінник Фукса. Сіровільхові ліси представлені двома субформаціями чисті сіровільхові ліси — Pipetea іпсапае та смереково-сіровільхові ліси - Piceeto-Alnetea; іпсапае.

Формація ялицевих лісів (Abieta albae), 1341 ra, поширена в межах висот 1100-1200 м н. р. м. В угрупованнях субдомінантами виступають бук лісовий, смерека. За геологічними умовами, флористичною структурою ялицеві ліси поділяються на дві групи. Корінні ялицеві угруповання відносяться до субформацій: буково-смерекові-ялицеві ліси - Fageto-Piceeta-Abieta та субформацїя смереково-буково-ялицеві ліси - Pice'eto-Fagetó-Abieta. Ялиця не утворює корінних монодомінантних угруповань. Формація ялицевих лісів поділяється на дві групи. Флора таких типів угруповань багата і різноманітна, що пояснюється різноманітними едафічними умовами.

На висотах 700-1200 м переважають ліси, в яких у різних співвідношеннях співДрмінують смерека, ялиця біла, бук лісовий. В нижній частині цього поясу

 

в корінних лісах здебільшого переважають бук лісовий або ялиця біла, у верхній частині — смерека.

Найбільшу площу на території парку займає формація смерекових лісів (Piceetea abietis). При цьому виділяють два флороценотичні комплекси:

полідомінантні та монодомінантні смерекові ліси. Монодомінантні ліси ростуть на бідних кислих грунтах з мінімальним флористичним різноманіттям. Мішані смерекові ліси характеризуються різними типами деревостанів. Субформаці'я ялицево-смерекові ліси - Abieto-Piceeta -збереглася в басейнах потоків Женець, Прутець Яблунецький, Ліги та Прутець Чемигівський.

В бідних умовах з кислими Ґрунтами домінує сосна лісова Гребені карпатських масивів, підняті вище 1600 м, характеризуються холодним, надмірно вологим кліматом. Деревній рослинності не вистачає тут тепла. Вона замінюється менш вибагливими формаціями високогірних .чагарників, луків, мохів і лишайників. Види альпійського елемента флори відзначаються низькою висотою, розгалуженим кореневищем, пристосованим до життя на скелях.

Субальпійська рослинність займає більшу, основну частину карпатського високогір'я, схили і вершини до висоти 1800-2000 м. Представлена різноманітними класами формацій. Переважають тут.густі чагарникові зарості. В субальпійському поясі смугу криволісся формують угруповання сосни гірської.

Формація сосни гірської - Mugheta- поширена нерівномірно. На північних схилах Чорногори угруповання сосни утворюють на висотах 1450-1800 м широку смугу, яка простягається над верхньою межею смерекового лісу від Попа Івана до Говерли; вона розривається лише долинами гірських потоків (найбільші площі сосняків є на крутих схилах льодовикових котлів гір Смотрич, Дземброня, Ребра, Шпиці, Данциж).

-На рухомих, більш холодних .і вологих осипах розвивається, зеленовільхова асоціація. Формація душекії зеленої - Duschekieta viridis — поширені в субальпійському г.оясі вище верхньої" іУіежі букових лісів. Вище по схилах піднімаються пухнаті зарості ялівцю сибірського і карликові форми верб. Формація ялівцю сибірського - Junipereta sibiricaei — дов'язані з верхньою межею смерекових лісів, але поширені і вище, заходячи в альпійський пояс, де займають великі площі. Угруповання ялівцю сибірського займають переважно теплі,сухі, освітлені південні схили.

РОСЛИННІ ФОРМАЦІЇ

Формація букових лісів - Fagetea sylvaticae

Субформація чисті букові ліси - Fageta• silvaticae

Субформація грабово-букові ліси - Carpineto-Fageta

Субформація чисті букові ліси - Abieto-Fageta .

Субформація смереково-ялицево-букові ліси - Piceeto-Abieto-Fageta Субформація ялицево-смереково-букові ліси - Äbieto-Piceeto-Fageta Субформація смереково-букові ліси - Piceeto-Fageta.

Формація клейковільхові ліси — Alnetea glutinosae. Формація сіровільхові ліси - Alnetea іпсапае Субформація чисті сіровільхові ліси - Alnetea іпсапае Субформація смереково-сіровільхові ліси - Piceeto-Alnetea іпсапае Формація березові ліси — Betuletea pendulae Формація ялицеві ліси — Abieta albae

Субформація буково-смерекові-ялицеві ліси - Fageto-Piceeta-Abieta

Субформація смереково-буково-ялицеві ліси - Piceeto-Fageto-Abieto

Субформація буково-ялицеві ліси - Fageto-Abieta

Субформація смереково-ялицеві - Piceeta-Abieta

Субформація Fageto-Piceeto-Abieta,

Формація соснові ліси — Pinetea sylvestris

Субформація чисті соснові ліси - Pineta sylvestris

Субформація березово-соснові соснові ліси - Betuleto-Pineta sylvestris

Субформація смереково-соснові ліси - Piceeto-Pineta sylvestris

Формація смерекових лісів (Piceetea abietis).

Субформація буково-ялицево-смерекові ліси - Fageto-Abieto-Piceeta Субформація ялицево-смерекові ліси - Abieto-Piceeta Субформація сіровільхово-смерекові - Alneto (incanae)-Piceeta. Субформація сосново-смерекові ліси - Pineto-Piceeta Субформація ялицево-сосново-смерекові Abieto-Pineto-Piceeta Субформація сосново-ялицево-смерекові Pineto-Abieto-Piceeta Субформація кедрово-смерекові ліси - Cembreto-Piceeta Субформація ялицево-кедрово-смерекові - Abieto-Cembreto-Piceeta Субформація чисті смерекові ліси - Piceeta abietis. Формація сосни гірської - Mugetea Формація душекії зеленої - Duschekieta viridis . Формація ялівцю сибірського - Juntperetea sibiricae Представники родини вересових - брусниця, чорниця, верес - утворюють у високогір'ї великі пустища. Більшість площ чорничників утворилася на місці знищених смерекових лпісів та чагарників сосни гірської, вільхи зеленої і рододендронників. Чорничники поширені, переважно, на північних схилах гір. Великі їх площі сконцентровані на схилах Говерли, Брескула, Пожижевської, Данцижа та Туркула.

Лохинники також трапляються в усіх рослинних поясах, проте великі площі їх є лише в альпійському поясі, менші - в субальпійському, і дуже малі - в лісовому. Найчастіше вони мають вигляд колоній серед трав (г.г. Маришевська, Озірний), або є компонентами альпійських лучних комплексів. Флора їх бідна і одноманітна.

Яскравими мазками в буруватому аспекті виділяються вічнозелені кущі рододендрона карпатського. Формація рододендрона східнокарпатського — Rhodoreta kotschyi- ендемічна. Вона поширена переважно у верхній частині субальпійського та в альпійському поясах на стрімких північних схилах від 1700 м до самих високих вершин. Флористичний склад формації бідний.

 

Багаті у флористичному відношенні субальпійські та альпійські луки. Вони поширені над верхньою межею смерекових лісів, серед криволісь, вздовж гірських потоків, по полонинах. Високотравні луки представлені формаціями аденостилеса й осок, які являють собою рештки колись дуже поширених первинних угруповань. Фрагменти високотравних ценозів збереглися в недоступних для випасання худоби місцях: замкнутих улоговинах, западинах," куди намивається дрібнозєм Із скель. До складу цих формацій входить багато рідкісних та ендемічних видів: аконіти, волошка Кочі і мармароська, борщівник карпатський, фітеума Вагнера, жовтець карпатський, живокіст серцелистий. По берегах річок, потоків, біля джерел, у вологих западинах формуються гігрофільні різнотравні луки, представлені формаціями жерухи Опіца і сугайника карпатського з рясним покривом мохів.

Різнотравно-злакові відкриті луки представлені формаціями костриці аметистової, карпатської, скельної та строкатої, більшість яких поширені на вапнякових породах. На кислих породах переважають скельні угруповання -мальованокострицеві. Для цих формацій характерна відсутність суцільного дерну. Проміжки між дернинами, що концентруються в місцях акумуляції дрібнозему, заповнені рослинами розеткового типу (субугруповання багаті рідкісними видами, ендемами та реліктами різних періодів (аконіт Жакена, тирлич вирізаний» ломикамінь карпатський та ін.) .

Рослинність скель та розсипів представлена сукупністю найрізноманітніших життєвих форм і систематичних груп. У переважній більшості — це початкові стадії.формування угруповань, хоч вони мають досить постійний склад компонентів і характерну структуру. Але в них немає чітко виражених домінантів. Для кальцефільних скельних угруповань характерне переважання ломикаменя живучого і родіоли рожевої, для ацидифільних - ожики альпійської, первоцвіту малого та жовтяниці альпійської. Скельні угруповання об'єднують понад 250 видів, серед яких такі рідкісні, як ломикамінь карпатськйй.твоздика тонколиста та карпатська, трищетинник альпійський, первоцвпТаллера, верба трав'яна, сітчаста і списовидна.

Сторінка 1 2 3






Котедж "Карпатська тиша"
 

Copyright grunyk.ucoz.ua © 2017 |