Відпочинкова садиба "Ґруник"                                       Котедж "Карпатська тиша"

Меню сайту

Після чистового обточування деталь, не знімаючи з верстата шліфують абразивними шкурками різної зернистості. При цьому швидкість обертання деталі зменшують: зерна абразиву краще врізаються в деревину і шліфування відбувається швидше. Підручник знімають. Намотувати шкурку на деталь не рекомендується. Для твердих порід застосовують дрібнозернисту шкурку № 6—10, а для м'яких № 10—16. Необхідно стежити, щоб не стерлись кантики, виступи/ та інші гострі

деталі (краї). Можна використовувати й пемзу: бавов-нянопаперову тканину змотують олією або оліфою і обсипають порошком з пемзи. Тканину висушують і шліфують як шкуркою. Циліндричні поверхні шліфують натягнутими на дощечки шліфувальними шкурками. М Після шліфування вироби протирають тканиною, потім полірують політурами. За бажанням вироби тонують, випалюють на них і орнаментальні композиції, інкрустують*! Прикрашають також мозаїкою з дерева, розписами, різьбою тощо. Виточені деталі, які мають самостійне значення, полірують, не знімаючи з токарного верстата — кожею або сухим хвощем, кінським волосом .Політури наносять тампонами з вовняної або бавовня-нопаперової тканини. Наповнюють тампон політурою через кілька проходів, а якщо деталь велика, то й частіше. При поліруванні підручник із верстата знімають.

Маленькі вироби не полірують, їх вкривають лаком. Негустий лак наносять пензлем або тампоном. Перед лакуванням добре покрити виріб гарячим розчином столярного клею, а після його висихання ретельно зачистити. Лак наносять два рази. Наступний раз після висихання. 

Точені вироби покривають сумішшю воску і скипідару або бензину (5 : 1)Гарячу суміш (розігріту на водяній бані) наносять на оброблювану поверхню. Коли вона прохолоне, включають верстат і натирають деталь сукном до блиску. Фарбування виробів роблять з попередньою ґрунтовкою білилами, розведеними оліфою (краще натуральною). Після висихання ґрунтовки наносять фарбу у кілька шарів.Виточування на токарному верстаті вимагає постійної уваги і дотримання правил безпеки.      Перед роботою необхідно перевірити • справність його частин, особливо тих, що обертаються, та електромотора.

Приступаючи до роботи, слід надійно закріпити заготовку в патроні або в центрах, затиснувши її задньою бабкою. Заготовку балансують при включеному 1 верстаті. Опірна скоба підручника встановлюється, не далі 4 мм від оброблюваної поверхні, а підручник періодично переставляють до виробу (у міру зняття шару припуску з заготовки). Підручник встановлюють на рівні осі обертання заготовки або трохи вище. Щоб уникнути виривів заготовки, періодично перевіряють надійність затискання центром задньої бабки, де гніздо розбивається конусом і затискання послаблюється. Різальний інструмент слід тримати на опірній скобі підручника всією долонею лівої руки, а не притискувати лише великим пальцем, обхвачуючи рештою з боків опірну скобу підручника. Права рука тримає ручку інструмента в обхват і направляє його рух. Дуже важливий рівномірний без поштовхів натиск на основу підручника і на деталь. Працювати рекомендується в захисних окулярах і акуратно заправленому одязі. Контро-лювати виріб дозволяється після зупинки верстата. Недопустиме використання в роботі інструмента з дефектами — щербинами, тріщинами, загинами. Категорично забороняється допускати до роботи на верстаті дітей та осіб, незнайомих з його будовою. Використовувати токарний верстат не за призначенням не можна.

ВИТОЧУВАННЯ ДЕЯКИХ ВИРОБІВ

Найпростішими виробами є ручки для інструменту, кілочки для вішалок, кеглі, підставки для настільної лампи. Наприклад, при виточуванні кілочка для вішалки матеріалом може бути береза. З однієї заготовки можна виготовити кілька кілочків. Для розмічування використовують гребінку.     У Заготовку      обточують реєром. і мейселем до потрібного діаметра, а потім розмічають   деталі.   Після підрізки та шліфування деталі, її відрізають стамескою (після   зупинки   верстата). Рукоятки  для  інструменту виготовляють  так  само,  з тією різницею, що контур рукоятки    має  криволінійну форму і його контролюють шаблоном. Кегля — складніша фігура. Тут поєднуються форми циліндра, конуса, диска з закругленням і кулі. В першу чергу виточують заготовку 1 і проводять чисто-ву обробку поверхні по найбільшому діаметру. Потім розмічають гребінкою або к циркулем з точністю до 0,3— "і 0,4 мм. Конічний елемент  2 виготовляють з невеликим припуском на шліфування. Далі виточують циліндричний елемент 3, валик 4, перехідний конус 5 і кульову голівку 6. Виточуючи кулеподібну поверхню, необхідно дотримуватися вказаних на рисунку розмірів і часто перевіряти форму кулі шаблоном. Матеріалом для виготовлення кеглі може бути бук, грецький горіх, груша. Після виточування всіх форм  деталь  шліфують  і відрізають від заготовки. Якщо текстура виражена слабо, кеглю  можна  пофарбувати. Підставки для квітів у вигляді столика з точеною ніжкою та розніжками роблять із деревини цінних порід — дуба, бука, грецького горіха, ясена, каштана . За допомогою планшайби з загостреннями виготовляють верхню кришку. Потім, знявши кришку з планшайби, намічають в ній місце отвору діаметром ЗО мм. Свердлять його на свердлильному верстаті. Ніжку столика виточують в кулачковому патроні з затиском деталі задньою бабкою. Спочатку одержують циліндричну 4 заготовку. Потім по лініях розмітки, зроблених циркулем, проточують циліндричні поверхні (діаметром 85 мм), конічні поверхні, диски (діаметром 135 мм), галтелі (діаметром шийки 35 мм), скос у вигляді конуса (довжина 60 мм) та виступ (діаметром ЗО мм). Виконують також всі гал-тельні роботи. Після шліфування обрізують заготовку, знявши її з верстата, виріза-ютьзліва частину виступу довжиною 25 мм. Виступ слід робити з припуском для щільної посадки на нього кришки. Після токарних робіт з до-шок виготовляють розніжки.

Розмічають і видовбують у циліндричній частині ніжки три симетричних отвори 20 X 60 під кутом 120° один до одного. В них вставляють розніжки, змазавши місця епоксидним клеєм. Після зачищення місць кріплення розніжок на виступ ніжки надівають кришку (з клеєм) і весь виріб покривають 2— З рази нітролаком (НЦ-222 або НЦ-218), безколірним лаком (АК-156) або масляним. Рами для дзеркал та картин невеликих розмірів виготовляють переважно з товстих дошок або із склеєних заготовок (рис. 73). На планшайбі визначають ширину, заготовку торцюють, потім її проточують по ширині (діаметр 90 мм). Переставивши підручник, роблять виборку з одного торця для заходу дзеркала (скла, картини). Зробивши виточку, заготовку переставляють, закріплюють у кулачковому патроні за виточку і проточують наскрізний отвір з торця. Завершальна операція — надання рамі форми овала або іншої конфігурації спеціальним різцем. Контролюють профіль шаблоном. Після цього раму шліфують і полірують. Стояча вішалка (рис. 74) складається з окремих елементів, нанизаних на металеву трубу. На голівці вішалки — два ряди виточених кілочків, вставлених на клею в отвори.

ДВЕРІ

 Розміщення  дверей має бути таким, щоб створювати найбільш зручний і короткий зв'язок між окремими кімнатами будинку. Вони бувають одно- і двостулкові, шириною 0,8—0,9 м і висотою 1,6—2 м.Найбільш поширена прямокутна форма дверей, хоча в будинках кінця XIX і початку XX ст., зокрема в Полтавській області, застосовувались й шестикутні прорізи та двері. Щоб двері були міцними і жорсткими, їх закріплюють металевими завісами, які одночасно служать і для навішування дверей. Завіси з зовнішнього боку іноді є одним з основних елементів прикраси дверейї Місцеві майстри — ковалі надавали завісам найрізноманітнішої форми (рис. 75, 76). Проміжок (щілина) між обв'язкою дверей і стіною закривається 4наличником, виготовленим4з дощок товщиною ЗО мм та шалівок товщиною 25 мм з певним профілем. Наличник і внутрішні двері роблять зіплоскішим профілем, а зовнішні двері — більш пластичним. Це пов'язано з тим, що в інтер'єрі глядач бачить двері й наличники зблизька, а велика пластика обрамлення зовнішніх дверей видна й на великій відстані. Велику популярність в народній архітектурі, зокрема в радянський період, набуло набивання на зовнішній площині вхідних дверей невеликих профільованих планок (рис. 77—83). Планки виготовляють із сосни, ялини або з деревини іншої поширеної породи, обробляють рубанком або на верстаті до ширини 50—80 і товщини 10— 20 мм. Спочатку по периметру зовнішньої площини дверей набивають вузьку профільовану планку товщиною 10—20 мм. Решту площини розподіляють на кілька частин і щільно прибивають невеликі профільовані планки під різними кутами4 так, щоб у кожній частині складався певний геометричний орнамент (квадрат, ромб, трикутник) і всі разом теж укладалися у певну симетричну фігуру. В центрі кожної з фігур набивають товстішу планку (розетку), яка виступає над загальною площиною дверей.